Сьогодні, 20 червня, Україна згадує своїх відважних синів, які віддали життя за її свободу та незалежність. Саме цього дня минає третя річниця від загибелі Сергія Дмитровича Петровського – справжнього Героя, чиє ім’я назавжди вписане в літопис української мужності. Його подвиг є вічним нагадуванням про ціну, яку наша нація платить за мирне майбутнє. Цей захисник України, чия пам’ять живе в серцях рідних та побратимів, народився та проживав у мальовничому селі Вишгородок. Тут він працював на виробництві, яке виготовляло бруківку, але головне, що він створював – це міцну та люблячу сім’ю.Він був не просто працівником чи мешканцем Вишгородка; він був опорою для своєї родини, турботливим чоловіком та чудовим батьком, який понад усе цінував своїх близьких. У селі його поважали за добре серце та незмінну готовність допомогти кожному, хто цього потребував. Його добра вдача та людяність були відомі всім, хто знав цього відданого чоловіка.Коли лютий ворог напав на українські землі у 2022 році, Сергій перебував у Польщі. Він мав можливість залишитися там, у безпеці, проте вибрав інший шлях – шлях честі та обов’язку. У перші ж дні повномасштабного вторгнення він без вагань повернувся додому, на рідну землю, щоб стати на її захист. Сергій Петровський приєднався до лав Збройних Сил України добровольцем, бо не міг залишатись осторонь, коли “хлопці воюють”. Це рішення яскраво свідчить про його глибокий патріотизм та безмежну відданість Україні.З того дня і до останнього подиху, він вірно та відважно захищав нашу країну, служачи патрульним прикордонної служби “Харків”. Це була надзвичайно складна та небезпечна служба, але Сергій ніколи не скаржився, не показував страху чи втоми. Він не хотів, щоб його родина хвилювалася, тому завжди казав, що у нього все добре. Це було виявом його величезної любові та прагнення захистити близьких від тривог війни. Його стійкість та мовчазність щодо випробувань були прикладом для багатьох.На жаль, життя цього відданого сина України обірвалося 20 червня 2022 року. Сергій Дмитрович Петровський загинув внаслідок вогнепального поранення, несумісного з життям, виконуючи свій військовий обов’язок. Його смерть – це велика втрата для родини, для побратимів і для всієї України. Але пам’ять про його жертовність, про його мужність та відвагу житиме вічно. Ми повинні пам’ятати кожного, хто віддав найцінніше – своє життя – за наше мирне небо. Світла та вічна пам’ять Герою! Він живий, доки ми пам’ятаємо його подвиг.