Житомир попрощався із Воїном-Захисником Яроцьким Максимом Андрійовичем. Його життя, обірване 3 вересня 2025 року, стало прикладом мужності та самовідданості.

🕯️ **ЯРОЦЬКИЙ МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ**
12.01.1981 – 03.09.2025 рр.

Максим народився у Житомирі, але більшу частину дитинства та шкільних років провів у селі Райгородок на Житомирщині. Там, разом із бабусею та дідусем, він закінчив Райгородську загальноосвітню школу. З юності Максим виявляв неабияку допитливість та різнобічність інтересів. Він відвідував творчі гуртки, співав у шкільному хорі, захоплювався футболом, любив коней та вправлявся у стрільбі у тирі. З дитинства хлопець допомагав по господарству, завжди був поруч із рідними. Особливе місце в його серці займали спільні виїзди з батьком-мисливцем, де він разом із братом вчився мужності, витримки та любові до природи. На жаль, у 18 років Максим пережив тяжку втрату – смерть матері. Попри біль, він зміг знайти свій життєвий шлях: здобув фах муляра та столяра будівельного у Житомирському ПТУ №1. Він працював старанно і з любов’ю, а робота з деревом стала його справжнім покликанням. Максим мав золоті руки та мріяв створити власну майстерню.

**Родина та покликання**

Максим був люблячим чоловіком для своєї дружини Альони та турботливим батьком для двох синів і донечки. Він забезпечував своїй сім’ї все необхідне, прагнучи дати дітям найкраще майбутнє. Його мирні плани були зруйновані повномасштабним вторгненням росії.

**Шлях Захисника**

Максим Андрійович намагався стати на захист України одразу, проте спочатку отримав відмову як багатодітний батько. У червні 2023 року його прохання було задоволено, і він став до лав Захисників. Батьківщину захищав і його брат, а старший син Дмитро, наслідуючи приклад батька, також уклав контракт із Збройними Силами України. Максим пройшов крізь пекло боїв, неодноразово отримував поранення, але завжди повертався до своїх побратимів. За свою мужність та самовідданість він був відзначений державними та відомчими нагородами, зокрема медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій» та відзнакою Міністра оборони України «За жертву крові в боях за волю України». Серед побратимів та командирів він мав глибоку повагу і щиру довіру. Попри проблеми зі здоров’ям, які могли б стати підставою для демобілізації, Максим не полишав службу. Він втратив на війні багатьох друзів і вважав, що його місце – поруч із ними, у боротьбі за Перемогу. 3 вересня 2025 року обірвалося життя мужнього Воїна. Серце Героя, який до останнього подиху стояв на захисті України, зупинилося. Його шлях мужності та любові до рідної землі назавжди залишиться прикладом для українців.

У вічній скорботі дружина, діти, рідні, близькі, друзі та бойові побратими…

Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!