Жорстока війна знову принесла невимовний біль та непоправну втрату в українські родини. З глибоким сумом повідомляємо, що під час виконання бойових завдань, захищаючи рідну землю від ворога, 5 липня 2025 року загинув наш відданий земляк — Титюк Віктор Анатолійович, 1976 року народження. Він віддав своє життя як справжній загиблий захисник, стоячи на сторожі суверенітету та цілісності України. Його подвиг є вічним нагадуванням про ціну свободи.Йому б ще жити, будувати мрії, насолоджуватися кожним днем, обіймати рідних людей, але доля розпорядилася інакше… Життєвий шлях Віктора Анатолійовича був сповнений викликів, випробувань і численних переїздів, однак у кожному місці, де він опинявся, він залишав по собі лише добру пам’ять. Його світлий образ назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав та поважав. Кожен загиблий захисник залишає по собі глибокий слід у серцях нації.Ще до трагічних подій, пов’язаних із Чорнобильською катастрофою, Віктор здобував знання у школі міста Прип’ять. Ця трагедія змусила його родину покинути рідний дім та переїхати до Кузнецовська (нині відомого як Вараш) на Рівненщині. Пізніше, навчання у 9 – 10 класах він завершував у селі Норинці Народицького району, що свідчить про його адаптивність та стійкість перед обличчям життєвих труднощів. Згодом його сім’я оселилася в Овручі, де Віктор також докладав усіх зусиль для підтримки своїх близьких та громади. Його життя – приклад незламного духу українського народу.Віктор не цурався жодної важкої праці. Він самовіддано працював у дорожній службі, в колгоспі та на комунальному підприємстві, завжди демонструючи свою відповідальність та працьовитість. Його приклад підтверджує, що справжній український воїн формується не тільки на полі бою, а й у повсякденній праці та служінні громаді. Він завжди був готовий допомагати.Останні роки свого життя Віктор разом із родиною проживав у селищі Бородянка. З перших днів повномасштабного вторгнення, навіть перебуваючи в окупації, він не залишився осторонь. Разом із друзями він таємно виготовляв коктейлі Молотова, які передавали нашим захисникам. Це була його перша лінія боротьби — тихий, але надзвичайно рішучий спротив ворогу. Цей крок засвідчує його глибоку відданість та бажання внести свій вклад у боротьбу за Україну. Він був справжнім патріотом, який віддавав себе цілком заради перемоги.У 2023 році, за покликом серця та з усвідомленням свого обов’язку, він став на захист рідної країни. Віктор Титюк не вагався — він обрав шлях справжнього чоловіка, відважного воїна, незламного захисника України. Його рішення піти на фронт є яскравим прикладом патріотизму, який повинен жити в серцях кожного українця. Пам’ять про цього загиблого захисника буде вічною.Його побратими згадують Віктора як надзвичайно турботливого, доброзичливого та справедливого товариша. До його думки завжди дослухалися, його поважали за мудрість та розважливість. Він завжди знаходив щире слово підтримки, завжди був поруч, коли було найважче. Його присутність додавала сил і впевненості. Він став справжнім прикладом для багатьох, справжнім Героєм війни, чия пам’ять воїна буде вічно жити.У його серці завжди жила безмежна любов до України та постійна тривога за майбутнє своїх дітей, заради яких він і боровся. Він був справжнім патріотом, який до останнього подиху стояв за свою родину та свою Батьківщину. Кожен загиблий захисник залишає по собі незабутній слід.Овруцький міський голова Іван Коруд, колектив міської ради та жителі громади висловлюють щирі та глибокі слова співчуття матері Ользі Іванівні, батьку Анатолію Миколайовичу, дружині Олені Іванівні, сину Вадиму, доньці Вероніці, сестрам Марині та Катерині, а також брату Івану, який також пройшов пекло війни: пережив Іловайський котел, перебуваючи свого часу на службі в зоні АТО/ООС. У цей невимовно важкий час – ми розділяємо ваш біль і разом з вами оплакуємо цю непоправну втрату. Ми вклоняємося подвигу кожного загиблого захисника, який захищав Україну.Світла пам’ять Герою. Про час зустрічі Героя на Щиті та чин поховання повідомимо додатково.