Літо 2025 року позначить 110-ту річницю масового вигнання українського населення з Холмщини, Підляшшя, Берестейщини, Волині, Поділля та Галичини вглиб Російської імперії. Цей процес, відомий як «біженство», фактично був депортацією, спричиненою політикою «випаленої землі» Російської імперії під час Першої світової війни. Російська армія перетворювала на пустку території, які могли зайняти німецькі та австро-угорські війська, виганяючи українців, білорусів, а також частково поляків і литовців.

За оцінками історика та краєзнавця Станіслава Цалика, «біженство» могло охопити близько 4 мільйонів людей, переважно українців. Польська письменниця Анета Примака-Онішк у своїй книзі «Бєженство 1915. Забуті вигнанці» розповідає про цю трагедію. Її родина походить з-під Білостока, і її предки ідентифікували себе як «тутейші», або просто православні. Згідно з її даними, з Гродненської губернії (частина українського регіону Підляшшя) виїхало понад 800 тисяч осіб, а з деяких повітів зникало 80-90% населення. Українська Холмщина також знелюдніла, звідти виїхало близько 300 тисяч людей, переважно українці.

«Біженство» було цілеспрямованою політикою імперської влади. Росіяни поширювали моторошні чутки про німецьких солдатів, які нібито ґвалтували, відрізали жінкам груди та кидали людей у вогонь. Це свідчить про тривалу історію російської дезінформації, що нагадує про подібні випадки в минулому. Російська православна церква відіграла значну роль у підбурюванні селян до виїзду, а її представники агітували людей покидати домівки, палити хати та вирушати в невідомість. У таборах біженців українці страждали від голоду, холоду та хвороб.

Католицькі священики не брали такої активної участі в агітації, тому поляки виїздили менше. Це призвело до суттєвих змін в етнічному складі населення після Першої світової війни. Багато українців залишилися у внутрішніх губерніях Росії, де були асимільовані, що призвело до збільшення польського населення на Холмщині. «Біженство» спричинило зменшення частки українців на західних українських етнічних землях. Нащадки тих, хто виїхав з Холмщини та Підляшшя, у 1944 році зіткнулися з подібною ситуацією, коли комуністична влада оголосила про їхнє виселення, і багато хто наївно сподівався на повернення, як це було раніше.

Важливо зазначити, що Верховна Рада визнала депортованими українців, виселених протягом 1944–1951 років з етнічних українських земель, що відійшли до Польщі. Вони та їхні нащадки отримають відповідні компенсації. Інший аспект «біженства» – це виїзд мешканців Галичини (тоді у складі Австро-Угорщини) вслід за відступаючими російськими військами. Галичани боялися помсти з боку австрійців та угорців за будь-які контакти з росіянами. Історичні свідчення, зокрема з «Пригод бравого вояки Швейка» Ярослава Гашека, описують випадки репресій проти українських священиків, яких звинувачували у колабораціонізмі з росіянами. Нерозуміння різниці між «русинами» (українцями) та «русскими» австрійцями та угорцями ставило галицьке населення між двох вогнів.