Колись англійське село Тайд-Міллс, що розташоване між Ньюхейвеном та Сіфордом у Східному Сассексі, було процвітаючим місцем, де жили десятки сімей. Сьогодні від нього залишилися лише руїни, які приховані серед боліт. Ця історія про те, як одного разу розвинене поселення перетворилося на покинуте місце, оповите таємницями минулого.

Село Тайд-Міллс було засноване 1761 року навколо водяного млина. Чоловіки завантажували баржі кукурудзою та пшеницею, а жінки штопали мішки з борошном. Уся ця спільнота жила за ритмом припливів та відливів, що визначали їхнє повсякденне життя та роботу.

Однак у 1795 році село Тайд-Міллс вразила трагедія: голодуючі англійські війська, що воювали за часів наполеонівських війн, вкрали з поселення 200 мішків борошна. Згодом військові захопили кількох місцевих жителів та стратили їх. Ця кривава подія надовго залишилася у пам’яті тамтешніх жителів, ставши одним із перших тривожних сигналів про майбутній занепад.

Місто значно розвинулося десять років потому, в 1805 році, коли млин придбав промисловець Вільям Кетт. Він створив із села процвітаюче господарство, де з’явилися теплиці з ананасами та інжиром. Водночас Кетт запровадив суворий розпорядок: він звів стіни навколо села та ввів комендантську годину, відповідно до якої ворота Тайд-Міллс зачинялися рівно о 22:10, а тих, хто спізнювався — карали. Ця епоха насильницького розвитку, хоч і принесла процвітання, заклала підґрунтя для майбутніх проблем.

Дві важливі події ознаменували початок кінця процвітання села Тайд-Міллс: розвиток залізниці у 1864 році та величезний шторм, який завдав значної шкоди млину. Тоді більшу частину його ставка заповнило каміння з пляжу, і з того часу млин так і не відновив свою повну потужність. Занепад процвітаючого села Тайд-Міллс розпочався через ці дві ключові події, що серйозно пошкодили основний інфраструктурний об’єкт.

На початку 1900-х років Тайд-Міллс отримав друге життя. Там звели високу радіощоглу для зв’язку з кораблями, а в 1917 році з’явилася база гідролітаків. Це привернуло увагу армії: в селі з’явилися солдати, а на березі збудували два великі ангари для літаків. Це був короткочасний сплеск активності, який, проте, не зміг врятувати поселення.

Проте кінець поселення наближався: через брак інвестицій та роботи Тайд-Міллс занепадав. У 1937 році, після публікації в газеті Daily Mail статті із заголовком «Гамлет жахів», де описувалася відсутність проточної води, каналізації та електрики, міська рада Сіфорда визнала село непридатним для життя. Вода подавалася через єдину трубу, а відходи скидалися безпосередньо в море. Це стало останнім цвяхом у труну процвітаючого колись села.

Того ж року було видано наказ про виселення. Усі мешканці, включно з морською лікарнею, були виселені. Тих, хто чинив опір, примусово виселили у 1940 році. Сьогодні серед руїн важко розрізнити окремі будівлі. Єдиною чітко ідентифікованою спорудою є станційний будинок поблизу залізничної колії, що свідчить про масштаби руйнування і занедбаності, яким піддався цей історичний об’єкт. Історія Тайд-Міллс — це нагадування про те, як швидко може змінюватися доля поселень під впливом історичних, економічних та природних факторів.

Раніше ТСН.ua розповідав про міста-привиди, які побили рекорди. Це свідчить про те, що подібні історії про забуті поселення викликають значний інтерес і можуть бути основою для подальших досліджень та публікацій. Кожна руїна несе в собі унікальну історію, яка чекає на своє розкриття, а історія Тайд-Міллс є яскравим прикладом такого забутого минулого.

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.