Актор Олександр Завальський, який є кандидатом на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, відреагував на закиди щодо його некомпетентності та значну критику. Зокрема, йдеться про його попередню співпрацю з телеканалом, що асоціюється з Московським патріархатом.

У своїх публічних заявах актор спростував співпрацю “з московськими попами”, підкресливши, що його діяльність не суперечила позиції Православної Церкви України на той час. На підтвердження своїх слів він навіть опублікував знімок грамоти, отриманої від ПЦУ, що свідчить про його зв’язки з цією релігійною організацією. Ця відповідь Завальського стала частиною широкої дискусії навколо його можливого призначення на таку важливу посаду, як мовний омбудсмен.

Причини гострої критики кандидатури

Інформація про висунення Олександра Завальського кандидатом на посаду мовного омбудсмена викликала значний резонанс у суспільстві. Після цього актор виклав власне бачення мовної політики. Він заявив про підтримку “добротливого відновлення української мови” та наголосив на важливості дослідження причин російськомовності серед населення. Він запропонував залучити соціологічні компанії для виявлення цих причин.

Саме ці заяви, а також повна відсутність у Завальського досвіду у сфері захисту державної мови чи правозахисної діяльності, спричинили потужну хвилю критики. Експерти та громадські діячі висловили серйозні сумніви щодо його здатності ефективно виконувати обов’язки мовного омбудсмена.

Відома українська мовознавиця та членкиня Національної академії наук України Лариса Масенко публічно зазначила, що запропонований Завальським підхід до мовного планування демонструє його повну некомпетентність у питаннях державної мовної політики. На її думку, у разі призначення на посаду мовного омбудсмена, він може стати “маріонеткою”, не здатною проводити незалежну та ефективну діяльність. Масенко також підкреслила, що Завальському, ймовірно, невідомі справжні причини поширення російськомовності серед українців, особливо в контексті сучасної війни.

“У часи геноцидної війни, яку росіяни провадять в Україні, розстрілюючи на окупованих територіях всіх, хто говорить українською і зачищаючи територію від будь-яких слідів її колишньої присутності, майбутній мовний омбудсмен провадитиме “лагідну, сумирну” українізацію, без жодних конфліктів з російськомовними особами, старанно з’ясовуючи, в чому ж полягають причини їхньої російськомовності”, – написала мовознавиця, акцентуючи на небезпеці надто “м’якого” підходу до мовного питання в умовах війни.

Історик та військовослужбовець Вахтанг Кіпіані привернув увагу до того факту, що Олександр Завальський близько десяти років працював на телеканалі, який фінансувався Московським патріархатом. Він назвав висунення актора на посаду Уповноваженого із захисту державної мови “вбивством інституції”, підкреслюючи серйозність своїх застережень щодо цієї кандидатури.

Ексголова Українського інституту національної пам’яті та народний депутат Володимир В’ятрович висловив думку, що Олександр Завальський не відповідає необхідним формальним критеріям для обіймання посади Уповноваженого. Крім того, він неодноразово виступав проти накладення штрафів за порушення мовного законодавства, що суперечить сучасній державній мовній політиці. В’ятрович також наголосив на тому, що ця “нахабна атака” на ключову мовну інституцію відбувається саме в той момент, коли ослаблення захисту української мови є однією з вимог агресора. Цей аспект робить обговорення навколо посади мовного омбудсмена ще більш напруженим.

Громадський діяч Сергій Оснач, який є працівником Експертної групи з питань мовної політики при уряді, вважає, що найкращим рішенням для Завальського було б зняти свою кандидатуру. На його думку, актор не володіє достатнім розумінням мовної політики, мислить “обивательськими шаблонами” і не усвідомлює масштабу впливу мовного законодавства на суспільство. Оснач також висловив занепокоєння, що просування такого кандидата може мати на меті послаблення інституції Уповноваженого та перетворення державної мовної політики на профанацію.

Позиція Олександра Завальського щодо звинувачень

У відповідь на численні звинувачення, Олександр Завальський пояснив, що його робота на православному каналі, яка нині йому закидається як співпраця з “московськими попами”, свого часу не суперечила позиції Православної Церкви України. Він підкреслив, що його діяльність була пов’язана з озвучуванням програм, а не з політичною чи пропагандистською діяльністю на користь країни-агресора.

Як доказ своєї приналежності до української церкви, актор опублікував фото грамоти, підписаної митрополитом Епіфанієм, що свідчить про його зв’язок з ПЦУ.

Фото: Олександр Завальський/Facebook

Він також зазначив, що отримав звання Заслуженого артиста України у 2018 році “не за співпрацю з Москвою, а за вагомий внесок у культуру України”. Олександр Завальський висловив розчарування тим, що його “обливають брудом” лише через готовність допомогти державі в українізації, особливо серед молоді.

“Сьогодні мене обливають брудом лише через те, що я публічно висловив готовність допомогти державі – зокрема молоді – в українізації. Так, я не чиновник. Не маю стажу в держструктурах. Але чи цього нам бракує зараз? Україні потрібне не лише адміністрування – потрібна душа”, – переконаний кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, підкреслюючи свою позицію, що для цієї ролі потрібні не лише адміністративні навички, а й глибоке розуміння культурних аспектів.

Завальський акцентував, що мова функціонує не тільки в офіційних документах, театрі чи кіно, але й у щоденному міжособистісному спілкуванні. Він висловив думку, що неможливо змусити людину спілкуватися українською вдома чи з друзями, якщо вона цього не бажає, навіть якщо її зобов’язати до цього на роботі. Ця позиція свідчить про його прагнення до “м’якої” українізації.

Олександр Завальський пообіцяв незабаром оприлюднити свій “план дій” і заявив про намір “робити свою справу далі, будь-де і будь-ким попри весь бруд”, демонструючи свою рішучість. Варто зазначити, що Олександр Завальський брав участь у багатьох кіно- та телепроектах, включно з фільмами “Наталка Полтавка” (1978 року), “Твоє мирне небо”, а також низці українських російськомовних серіалів, таких як “Повернення Мухтара-7”, “Пес”, “Доньки-матері”, “Бідна Саша” та інші. Цей досвід, на його думку, надає йому широке розуміння культурного простору.