Завтра, 10 серпня 2024 року Великоандрусівська громада проведе в останню путь – Маліцького Ігоря Григоровича, мешканця села Велика Андрусівка.

Маліцький Ігор Григорович народився 13 жовтня 1986 року в селі Велика Андрусівка.
Навчався в Андрусівській школі, де здобув середню освіту.
Швидко промайнули 11 років, незчувся як вступив у доросле життя….
Єдиний син у батьків… Єдина надія та опора… Вирішив твердо – допомагатиму чим зможу…
Працював там, де вважав, що потрібен – це і “Комсомольський ГОК», «Сталеливарний завод», «Азовсталь».
У 2014 році будував храм «Успіння пресвятої Богородиці» в Кропивницькому. Цього ж року одружився з Вікторією, яка подарувала йому сина…. Міцна та дружня родина…. Тільки й жити та мріяти…
24 лютого 2022 рік – цей день врізався у пам’ять усіх українців страшною звісткою – ВІЙНА!!!
ВІЙНА увірвалась як вихор, що не зупинявся, і набував все більших і більших обертів.
Цього ж року Ігор добровільно пішов до лав Збройних сил України.
Дужий молодий чоловік був мобілізований до сил спеціального призначення. Призваний до в/ч А2077 восьмої роти третьої групи третього загону. Обіймав посаду – старший оператор вогнеметник групи сил спеціального призначення. Два роки свого життя Ігор віддав служінню Україні, не шкодуючи себе і не звертаючи уваги ні на які труднощі.
05 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність та суверенітет України в районі Тернового Харківської області в наслідок ворожого нападу отримав тяжкі поранення. Цього ж дня, надсилами своїх побратимів евакуйований з поля бою та доставлений до військового медичного клінічного центру північного регіону міста Харкова.
06 серпня зупинилося серце Героя. Поранення отриманні під час бойового завдання виявилися надскладними та несумісними з життям.
Нагороджений:
– у 2022 році за здійснення заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України відзнакою президента України «За оборону України»
– у 2023 році за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних сил України.
Рідні, близькі, побратими згадують Ігоря дуже відкритою, щирою, доброю, завжди усміхненою людиною. Мав багато друзів, любив жартувати, був душею компанії. А ще – працьовитим, допомагав усім, хто звертався. Здавалося, що чоловіка скрізь знали і поважали…
На жаль, наш захисник вже ніколи не зайде до рідної домівки, не обійме кохану дружину, не побачить сина, не поняньчить онуків, не постукає у віконечко батьківської хати, де сиротами залишилися батько й мати… Занадто висока ціна нашої свободи! Втрачаємо відважних, мужніх, самовідданих…
Низький уклін воїну!
Нехай пам’ять про Ігоря Маліцького назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, друзів, земляків та бойових побратимів!

Герої не вмирають!