«Наш земляк загинув – величезна трагедія для всіх, хто його знав…»

Знову скорботна звістка прийшла на Жуківську землю. Староста Григорій Козаков на траурній церемонії повідомив, що 6 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку в Донецькій області загинув командир міномета, молодший сержант, наш земляк Сергій Іванович Тюрін.

Сьогодні ми схиляємо голови перед захисником нашої держави, кожної української родини. Насправді, передчасна смерть Сергія Івановича Тюріна – це величезна трагедія для всіх присутніх на його похованні та для тих, хто його знав. Це невимовне горе для батьків Сергія – Тетяни Іванівни та Івана Івановича, його дружини Тамари та дітей Ігора та Яни, і всієї родини.

Ми висловлюємо найглибші співчуття з приводу загибелі вашого сина, чоловіка, батька, дідуся, який віддав усе, захищаючи українську землю від російського окупанта. Сергій Іванович Тюрін народився 17 листопада 1974 року в селі Жуківка. Тут він навчався, одружився, виховав сина та доньку. Працював на місцевому сільськогосподарському підприємстві, останнім часом – у ТОВ «Райз Північ».

Сергій Іванович був учасником АТО на сході України. З початком повномасштабного вторгнення, у вересні 2024 року, він став на захист України, не вагаючись. Доброзичливий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу, роботящий і самовідданий – такими були його людські якості. Таким він і залишиться в серцях тих, хто його знав.

Ми висловлюємо вдячність батькам, Тетяні Іванівні та Івану Івановичу, за виховання сина – справжнього Захисника України. Він, безперечно, належить до категорії Героїв, адже загинув заради свободи інших.

Григорій Козаков, за дорученням родини Тюріних, подякував усім присутнім за розділену скорботу.

Отець Димитрій, настоятель Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, під час чину відспівування наголосив на важливості єднання, цінування кожної хвилини життя та взаємодопомоги.

Сергія Тюріна поховали з військовими почестями на сільському кладовищі. Його проводжали односельці та небайдужі, які прийшли вшанувати пам’ять воїна. Разом з ним прощалися його побратими, чиї обличчя дивилися зі стіни Жуківської школи, де з’явився мурал на його честь.