За роки незалежності Україна зіткнулася з істотним скороченням обсягів заготівлі чорних металів. Цей показник впав у шість разів, досягнувши найнижчих значень під час повномасштабної війни. Перспективи швидкого відновлення галузі до колишніх обсягів видаються доволі сумнівними. Аналітики ринку зазначають, що деіндустріалізація вітчизняної економіки стала визначальним фактором, що сформував поточний стан ринку металів вторинної переробки в Україні. Це явище визнано незворотним процесом, і, згідно з експертними розрахунками, попередні масштаби заготівлі сировини, ймовірно, залишилися в минулому назавжди.

Історичний максимум у зборі металобрухту в Україні припав на 2000 рік, коли галузь досягла 11 мільйонів тонн. Це зростання було зумовлене утилізацією значної частини радянської промислової спадщини. Однак з 2001 року розпочався стійкий спад, пов’язаний з низьким рівнем інвестицій в оновлення металофонду країни та фактичним зникненням цілих секторів українського машинобудування. Головним джерелом металобрухту в останні роки був переважно амортизаційний брухт, на частку якого припадало до 75% усіх обсягів. Це означає, що галузь продовжувала функціонувати, спираючись на накопичений ресурс ще з радянських часів. Водночас, цей критично важливий ресурс не поповнюється належним чином через значно занижене споживання сталі в Україні.

Повномасштабне вторгнення лише поглибило і без того складну проблематику ресурсів та заготівлі вторинної сировини. Значні території України виявилися окупованими або ж стали ареною активних бойових дій. Наразі обсяг заготівлі металобрухту в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській, а також частково в Харківській та Сумській областях, що раніше забезпечували близько 1 мільйона тонн сировини щорічно, близький до нуля. Компенсувати ці втрачені обсяги за рахунок підвищення заготівлі в інших регіонах країни виявилося неможливим, оскільки потенціал генерації брухту на інших територіях є обмеженим. Радянська індустріальна спадщина, яка була основним джерелом сировини, здебільшого зосереджувалася саме в промислових областях Сходу України.

Активні бойові дії, загальне падіння української економіки, стагнація промислового виробництва, значна еміграція населення та гостра нестача кваліфікованого персоналу, а також мобілізаційні процеси — усі ці фактори вкрай негативно впливають на брухтозаготівельну галузь. Як наслідок, кількість учасників ринку катастрофічно скорочується. Якщо у 2009 році в Україні налічувалося близько 1700 компаній, що займалися заготівлею металобрухту, то зараз, за експертними оцінками, їх залишилося не більше 100-120, з активною кількістю майданчиків для збору вторинних металів від 250 до 300.

З огляду на ці тенденції, очевидно, що українська заготівля металобрухту буде й надалі перебувати приблизно на нинішньому низькому рівні. Гравці ринку, що залишилися, не мають доступу до достатніх обсягів вторинних ресурсів через деіндустріалізацію та значне падіння економіки протягом останніх 3,5 років повномасштабної війни. Перспективи утворення машинобудівного брухту також відсутні, оскільки ця галузь скорочувалася протягом останніх двох десятиліть, а через війну та геополітичні ризики її майбутнє виглядає дуже слабким. Можливість активно працювати з військовим брухтом обмежена законодавчими рамками. Крім того, відсутній потенціал для збільшення збору брухту через обмеження потужностей самої галузі, яка значно скоротилася та ослабла в умовах війни. Таким чином, відновлення повноцінного функціонування ринку вторинної сировини потребуватиме значних зусиль та зміни економічних умов.