2025 рік відзначився для української адвокатури низкою надзвичайних викликів, що сколихнули юридичне співтовариство. Замість того, щоб оцінювати обґрунтованість кожного випадку, що є виключною прерогативою суду, стає очевидною тривожна закономірність: кримінальне провадження все частіше використовується як інструмент тиску на сторону захисту. Це відбувається у відповідь на активну та професійну адвокатську діяльність, що становить пряму загрозу для всієї системи судочинства.

Ця практика вкрай небезпечна, оскільки незалежність адвокатури є не просто формальною декларацією в законі, а фундаментальною передумовою справедливого правосуддя та реалізації базового принципу змагальності сторін. Без реальних, дієвих механізмів захисту, які б забезпечували цю незалежність, усі гарантії прав людини стають ілюзорними.

Важливо усвідомити, що ці гарантії насамперед слугують не самим адвокатам, а їхнім клієнтам. Адже кожен громадянин, незалежно від соціального статусу чи політичних поглядів, може опинитися у ситуації, коли йому знадобиться правнича допомога. Доки сторона захисту залишається вразливою до неправомірного тиску, особливо з боку процесуальних опонентів, принцип змагальності не може бути повноцінно реалізований, а система правосуддя залишатиметься неефективною.

На жаль, сьогодні асиметрія можливостей між сторонами захисту та обвинувачення є відчутною проблемою в українському судочинстві. Ініціювання необґрунтованих кримінальних проваджень проти адвокатів стало поширеним явищем, що використовується як засіб тиску на їхню професійну діяльність. Такі дії, які часто є формою зловживання з боку правоохоронних органів, не тільки підривають авторитет та незалежність адвокатури, але й завдають шкоди самій державі.

Вони створюють так званий «охолоджуючий ефект», змушуючи окремих адвокатів діяти з острахом або навіть уникати певних клієнтів. Це нівелює гарантоване Конституцією України право особи на правничу допомогу та перешкоджає ефективній адвокатській діяльності. Саме тому реєстрацію у Верховній Раді України законопроєкту № 13453 від 07.07.2025 року «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та деяких інших законів України щодо посилення гарантій адвокатської діяльності» можна розглядати як очікувану і вкрай необхідну відповідь на ці виклики.

Його основна мета – не створення імунітету чи особливих привілеїв для адвокатури, а запровадження реальних, дієвих механізмів правового захисту. Це фундаментальний крок для переосмислення ролі професії у сучасних реаліях та визначення подальших змін у статусі адвокатури, що є необхідною умовою для розбудови правової держави.

Ключовий механізм: Згода ВРП як «інституційний фільтр»

Ключова новація законопроєкту полягає у встановленні особливого порядку для найбільш чутливих процесуальних дій стосовно адвоката – затримання або обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку. Пропонується здійснювати ці дії лише за згодою Вищої ради правосуддя (ВРП).

Імплементація цього запобіжника передбачає комплексний підхід через синхронізовані зміни до трьох ключових законів: Кримінального процесуального кодексу, Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону «Про Вищу раду правосуддя».

Надання цих повноважень саме ВРП є концептуальним рішенням, адже ВРП – це незалежний конституційний орган державної влади. Його діяльність спрямована на дотримання норм Конституції та законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Таким чином, цей орган пропонується наділити повноваженнями виступати в ролі «інституційного фільтра» для захисту адвокатів.

Важливість запропонованих змін полягає в тому, що розгляд питання про затримання адвоката виводиться на рівень колегіального органу, до складу якого, відповідно до статті 5 Закону «Про ВРП», входять представники всієї правничої спільноти. Така структура перетворює ВРП на унікальний репрезентативний орган, де жодна з дотичних до судочинства та судоустрою професійних груп не має абсолютної більшості. Це гарантує збалансований та неупереджений підхід, вільний від вузьких корпоративних інтересів, та має на меті унеможливити безпідставне переслідування, посилюючи незалежність адвокатури.

Хоча для ще більшої захищеності професії, автори законопроєкту могли б піти далі, передавши цю функцію органам адвокатського самоврядування, навіть існуюча редакція є революційним кроком до посилення незалежності адвокатури. Збалансованість сформованого складу ВРП запобігатиме будь-яким звинуваченням у заангажованості пропонованого механізму гарантій.

Запобіжники від зловживань

Розуміючи, що ідея посилення гарантій адвокатів, особливо таким рішучим способом, викликатиме супротив та критику, зокрема з боку правоохоронців, варто звернути увагу на пропоновані авторами запобіжники можливих зловживань:

1. Роль ВРП. Сам по собі вибір органу є важливою гарантією. Як показують сучасні реалії, надання згоди на тимчасове обмеження свободи адвоката особою з лімітованого переліку ТОП прокурорів не є ефективним, оскільки це представники сторони обвинувачення. Натомість ВРП представляє усіх стейкхолдерів системи судочинства, є незалежним та рівновіддаленим до кожного з них, і що важливо – є незалежним одночасно від адвокатів, прокурорів та суддів.

2. Відсутність абсолютного імунітету. Гарантія не поширюється на випадки затримання адвоката під час або відразу ж після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (in flagrante delicto). Це унеможливлює уникнення відповідальності за очевидні злочини, забезпечуючи, що захист адвокатів не перетвориться на вседозволеність.

3. Функція фільтра, а не заборони. Законопроєкт не забороняє розслідування проти адвокатів. Він лише встановлює, що для застосування найсуворіших заходів примусу сторона обвинувачення має надати ВРП вмотивоване подання, що містить конкретні факти і докази. Це змушуватиме правоохоронні органи готувати бездоганну доказову базу, яка, як правило, є вкрай дефектною у сфабрикованих кейсах, що мають на меті процесуальний тиск.

Таким чином, законопроєкт не створює абсолютного імунітету, а запропонований механізм є виваженим та збалансованим підходом, який захищає від зловживань, але не від відповідальності. Він покликаний посилити гарантії адвокатської діяльності.

Відновлення процесуального балансу: Адвокат vs. Держава

Чи є запропонований механізм винятковим привілеєм для адвокатів? Однозначно ні. Це захист для їхніх клієнтів, якими потенційно може стати будь-який громадянин. Його мета – не створення імунітету, а відновлення процесуального балансу, без якого фундаментальний принцип змагальності, закріплений у процесуальних кодексах України, залишається лише формальною декларацією.

Слід визнати, що на сьогодні спостерігається значна асиметрія можливостей: з одного боку – сторона обвинувачення, представлена потужним репресивним апаратом, яка володіє всіма інструментами примусу, тоді як з іншого – сторона захисту в особі адвоката, що діє на захист інтересів клієнта, таких симетричних гарантій позбавлена. Коли захисника можна легко вивести з процесу або залякати загрозою затримання, змагальність перетворюється на її імітацію, а право на захист стає ілюзорним. Для забезпечення справжньої змагальності ця асиметрія має бути збалансована відповідними процесуальними гарантіями для сторони захисту.

При цьому варто наголосити, що ідея надання адвокату особливого процесуального статусу не є новою для українського законодавства. Чинна редакція статті 481 КПК України вже передбачає, що повідомити адвокату про підозру може виключно Генеральний прокурор, його заступник або керівник обласної прокуратури.

Таким чином, законодавець вже визнав, що професійна адвокатська діяльність потребує додаткових гарантій від безпідставного переслідування на початковому етапі. Запропонований законопроєкт логічно продовжує та поглиблює цей підхід. Якщо держава вже захищає адвоката від необґрунтованої підозри, то тим більше вона має захистити його від необґрунтованого затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи арешту – найбільш суворих заходів процесуального примусу, що сприятиме побудові правової держави.

Цей підхід повністю відповідає загальній логіці побудови системи правосуддя, де для ключових учасників передбачені схожі запобіжники. Зокрема, ідентичний механізм отримання згоди ВРП на затримання, утримання під вартою чи арешт вже діє щодо суддів (стаття 482 КПК України). Подібні механізми підкреслюють важливість незалежності ключових інститутів для ефективного судочинства в Україні.

Водночас саме для представників сторони обвинувачення вже існують значні гарантії, що захищають їх від необґрунтованого тиску: 1) Спеціальний порядок повідомлення про підозру прокурорам, слідчим, детективам, що здійснюється виключно прокурорами найвищого рівня (ст. 481 КПК України); 2) Спеціалізований.

Загалом, посилення гарантій адвокатської діяльності через цей законопроєкт є критично важливим кроком для забезпечення справжньої незалежності адвокатури, відновлення балансу у кримінальному провадженні та зміцнення засад правової держави, де кожен громадянин матиме реальний захист своїх прав.

Автори:

Олег Маліневський, керуючий партнер EQUITY, віцепрезидент ААУ, голова Комітету ААУ з судової практики, Доктор філософії в галузі права (PhD), адвокат;

Денис Туз, молодший юрист EQUITY.