Заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу Вадим, з бойовим псевдо «Дрім», приєднався до 108-ї окремої бригади Сил Територіальної Оборони як простий солдат. Однак, як і багато інших відважних добровольців, він з часом пройшов шлях кар’єрними сходами, здобувши значний бойовий досвід і ставши офіцером.

– Вадиме, чи передбачали Ви можливість повномасштабної війни?
– Чесно кажучи, коли у 2014 році розпочалося гібридне вторгнення, я зосередився на своїй підприємницькій діяльності. Моя велика родина – троє дітей – потребувала моєї уваги та забезпечення добробуту. Крім того, я керував власним підприємством, де працювало від 50 до 100 людей, що означало відповідальність за їхні зарплати та податки. Ця відповідальність за родину та співробітників була потужним мотивуючим фактором.

24 лютого 2022 року, о 6 ранку, мої старші діти повідомили про початок широкомасштабної війни з росією. О 8 ранку я вже був у Харкові. З боку білгородського напрямку вже рухалися колони російських танків. Зібравши родину, я запитав дружину про наші подальші дії: чи плануємо евакуацію на захід України чи за кордон? Вона відповіла без вагань: «Всі троє дітей – зі мною, ми залишаємося тут, у Самарі (тоді ще Новомосковську)». Не роздумуючи, я сказав, що йду до військкомату.

Наступного дня в ТЦК я зустрів багатьох родичів, друзів та знайомих. Ми не домовлялися – це було усвідомлене рішення кожного чоловіка. Ми не могли вчинити інакше.

– Як ви опинилися у 108-й бригаді ТрО?
– Так склалося, що разом зібралася вся активна громада нашого міста – хлопці, яких знають у місті, і багато тих, хто менше відомий, але всі, кому не було байдуже майбутнє. Тепер ми всі – у 108-й Кодацькій бригаді тероборони! Дехто прийшов зі своїми мисливськими рушницями. Я ж приніс власний АК 7,62. Придбав його, виховуючи сина на принципах, що чоловік – це захисник. До війни ми часто їздили на полігони, тренувалися. Восени 2022 року мій син сам пішов до військкомату. Зараз він проходить службу в 10-й гірничо-штурмовій бригаді «Едельвейс». Йому 26 років, 1999 року народження. Я просив його залишитися в родині, бути опорою для жінок, але він відповів: «Батьку, ти пішов, я теж мушу йти!» Він не просився до мене в частину, бажаючи самостійно будувати свою військову кар’єру. Разом зі своїм підрозділом він пройшов багато гарячих точок – Бахмут, Курщина… Зараз воюють на Донеччині.

– Чому саме псевдо «Дрім»?
– Це відгомін мого цивільного життя. До війни я займався підприємницькою діяльністю, пов’язаною з дитячими іграшками, власним виробництвом та дистрибуцією. Моя торгова марка – «ДРІМТОЙС» («Іграшки мрії»). Місія моєї компанії – «Все найкраще – дітям». Виконуючи бойову роботу, ми реалізуємо цю місію – захищаємо наших дітей, щоб вони мали найкраще майбутнє – мирне та безпечне життя.

– До вторгнення росіян Ви служили в армії?
– Ні. За станом здоров’я медики визнали мене «обмежено придатним». Тоді таких до армії не брали. Але у 2022-му році ніхто про це не згадував. Я не мав «строкової служби», але пішов до війська. Став простим солдатом, виконував усю поточну роботу, воював пліч-о-пліч з такими ж, як я. У червні 2022 року на Донеччині, на підступах до села, яке ми обороняли, почали з’являтися ворожі танки. Було дві дороги, якими вони могли піти – на нас або на сусідів ліворуч. Наш командир відділення Саркіз тоді сказав: «Хлопці, або ми плануємо наші дії, або хто хоче панікувати, мийте ноги і лягайте спати». Цей вираз я запам’ятав на все життя. І зараз, спілкуючись з хлопцями, я часто згадую, яким був простим солдатом. Я розумію, що відчуває боєць в окопі. Тому, коли бачу незрозумілі настрої, завжди кажу: «Хлопці, або мийте ноги і лягайте спати, або давайте збиратись, налаштовуватись і працювати!»

– Тоді танки пройшли повз вас?
– На нас вони не пішли, але протягом двох годин очікування кожен продемонстрував свою готовність до виконання бойових завдань. Це я пам’ятаю дуже добре. Ми стояли на краю Времівки перед Нескучним. Там було багато вогню – росіяни намагалися прорвати оборону. Ми мужньо трималися, хоча я особисто не відчував чогось героїчного. Перебувати в окопі, постійно спостерігати за противником, терпіти обстріли та вплив ворожих дронів, тримати себе в тонусі – це щоденна важка робота. Але я хочу сказати про всіх наших хлопців: люди повинні пам’ятати, що це важка робота, пов’язана з ризиком для життя. Кожен військовослужбовець, який усвідомлює цей ризик, але продовжує виконувати поставлені завдання, – справжній Герой.

– Ви ж постійно під обстрілами…
– Стрес присутній! Але людина звикає до стресу, сублімує його. Інакше ніяк. Військовий гумор, жарти хлопців один одного – це захисна реакція організму, спосіб уникнути самонакручування. Гумор дуже допомагає! Можливо, саме тому мене згодом просунули на вищі посади. Я маю вищу економічну освіту, але мій характер у бізнесі полягає в тому, що мої клієнти – це зазвичай власники невеликих торгових точок. Щоб донести їм складні економічні матерії, потрібно використовувати прості слова, життєві приклади, асоціації та, обов’язково, гумор, аби тебе сприйняли та почали співпрацювати. За багато років це стало моєю звичкою. Основи економіки – це класика. Пам’ятаєте: «Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне». На таких прикладах ми жартували, сміялися і взаємодіяли. Мета – донести думку в доступній формі.

– Як почалася ваша кар’єра від солдата до заступника комбата?
– У нашому батальйоні зараз усі командири, від командирів взводів до командира батальйону, пройшли шлях від рядового складу. Коли ми прийшли, ми не думали про посади та звання, не знали, скільки триватиме війна. Але війна нікого не шкодує. Поступово початковий склад вибував – хтось отримував поранення, хтось йшов на підвищення. Відповідно, виникла потреба у формуванні кадрового резерву. Наші командири аналізували, хто де буде найефективнішим. Так я став командиром відділення під час відновлення бригади після бойових дій на Донеччині. Потім – заступником командира роти, а згодом – командиром роти та заступником комбата.

– У Вас не було військової освіти, як ви справлялися?
– У нас була команда! «Палач», «Артист», «Бізон», «Бандера» та інші – сильні лідери. Знайти людину з освітою не так складно, як знайти людину з високим рівнем самомотивації. Ми розуміли виклики та завдання, що стояли перед нами. Ми могли не спати ночами, доки не знаходили правильне рішення. Ми завжди вирішували все командою: командир роти, головний сержант, сержант з матеріального забезпечення, технік роти… Ми завжди підтримували один одного, щоб сто відсотків поставлених завдань було виконано. Задача командира – максимально ефективно використовувати компетенції кожної людини. Кожен керівник повинен створити систему, делегувати повноваження та контролювати виконання завдань. Не можна тягнути все на собі. Треба підбирати команду, яка буде натхненна працювати на сто відсотків. Сила – в єдності!

Телефони рекрутингу 108 Кодацької бригади ТрО:
0 800 337 803,
+38 066 447 6906,
+38 067 9974526.

Докладно про бригаду – на FB: https://www.facebook.com/share/1LotDVE1pC/?mibextid=wwXIfr