Зима приносить з собою не лише холод, а й тривогу, що відчувається у кожному подиху новин. Однак, в серці Андріївського сільського клубу, де жінки збираються для плетіння маскувальних сіток, панує атмосфера спокою та впевненості. Їх об’єднує важлива місія – збереження життів українських воїнів.

У цій кімнаті, що стала центром волонтерської діяльності, зустрічаються жінки різного віку та досвіду, але з єдиною метою – виготовлення маскувальних сіток. Ці сітки є надійним захистом для бійців на передовій, роблячи їх невидимими для ворога. Кожна стрічка, вплетена з турботою, стає гарантією безпеки.

Керівник клубу, Людмила Шашкова, розповідає про відданих помічниць: Людмилу Вікторівну Шимко, Людмилу Федорівну Шимко, Галину Ховрат, Ніну Севериненко, Ольгу Борсук, Тетяну Штогрін, Лілію Бабич. Протягом чотирьох років вони віддано працюють над цією справою, збільшуючи обсяги виготовленої продукції.

Галина Іванівна Ховрат пояснює, що плетіння сітки – це не просто техніка, а мистецтво, що вимагає знань та вмінь. Важливо правильно розміщувати смужки, створюючи хаотичний візерунок, що зливається з навколишнім середовищем, обманюючи ворожі дрони. Саме ці деталі роблять сітку ефективним засобом захисту.

Вадим Осовець, харківський волонтер, постачає матеріали для роботи: каркасну сітку та різнокольорову тканину. Після кількох днів наполегливої праці сітки готові до відправки на фронт. Іноді сітки передають безпосередньо бійцям-землякам, як це сталося з Віктором Греком та його побратимами, які вже отримали посилку (на фото).

Волонтерська мережа розширюється: Вадим співпрацює з Соколовобалківською школою та Андріївським дитсадком. У школі вчителі, учні та працівники виготовляють сітки. До них приєдналися жінки, що працюють від служби зайнятості: Валентина Хамула, Альона Сорокова, Людмила Олешко та Валентина Ходаківська. У дитсадку активно працюють Людмила Булига, Інна Деряга, Лілія Литвин та їхні колеги. З кожним тижнем кількість виготовлених сіток зростає, демонструючи єдність та підтримку.

Людмила Шашкова згадує і про домашніх майстринь: Катерину Сорокову і Тетяну Воронько, які в’яжуть теплі килимки та шкарпетки. Також активну участь беруть батьки воїна Олександра Пшеченка, Григорій і Галина. Всі ці люди об’єднані бажанням допомогти і підтримати тих, хто на передовій.

У маленькій кімнаті сільського клубу, де колись був музей, тепер вирує життя, наповнене запахом тканини та сосни. Жіночі руки, що працюють автоматично, створюють захист для воїнів. Під час роботи жінки діляться новинами про війну, згадують про своїх синів, чоловіків та друзів, що знаходяться на передовій. Іноді лунають пісні, підготовка до святкового концерту з нагоди 8 Березня.

На жаль, не всі поділяють патріотизм цих жінок. Людмила Шашкова з гіркотою згадує про спроби очорнити їхню роботу з боку колишнього депутата. Але, незважаючи на це, жінки продовжують свою важливу справу. Заступник голови ТГ Світлана Калініченко підтримує їх у цій боротьбі.

У ці складні часи кожен має свою місію: одні захищають, інші намагаються їм завадити. Але Добро та Правда завжди переможуть. Жінки знову зберуться, щоб продовжувати свою благородну справу. Їхні руки не можуть бути без роботи, а серця – байдужими.

Олександр ЗІНЧЕНКО, прес-служба ТГ