ЗАХИЩАЮЧИ РІДНИЙ КРАЙ ТА РОДИНУ, ЗАГИНУВ ЗЕМЛЯК ІЗ СЕЛА ЛЕЛЯКИ ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ГОЛУБ

Він мав великий хист від природи й повинен був дивувати світ своїми виробами із дерева, бо знав його сутність і розумів, як його оживити. На жаль, його шлях обірвався, і він став у вічному строю Героїв, які загинули за кожного із нас, за нашу свободу та незалежність.

20 січня 2026 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області, під час виконання військового обов’язку, загинув солдат ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ГОЛУБ. Він був навідником 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 3 штурмової роти військової частини А4599. Його життя обірвалося смертю хоробрих, захищаючи нашу землю.

ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ГОЛУБ народився 5 серпня 1989 року у селі Леляки Студениківської громади. Там пройшли його дитячі та юнацькі роки. Він виріс у люблячій родині, де його завжди оточували турботою батьки. Мав золоте серце і золоті руки, що не боялися ніякої роботи. Його талант обробки дерева міг би зробити його відомим майстром, але доля розпорядилася інакше.

Після закінчення Семенівської школи, Віталій здобув освіту в Києві, навчаючись у професійному ліцеї за спеціальністю паркетник та обробник дерев’яних виробів. Саме там він по-справжньому знайшов своє покликання. Робота з деревом стала для нього способом самовираження та можливістю залишити слід у цьому світі. Він міг у дереві виразити себе і тонко розумів його душу, тож столярні вироби, виготовлені ним на замовлення, були справжніми витворами мистецтва.

Протягом життя Віталій намагався спробувати себе в різних сферах. Якийсь час він працював у Газовій службі, але покликання майстра не відпускало, і ремесло взяло гору. Згодом він прагнув досягти більшого, навчався в МАУП за спеціальністю економіст, що свідчить про його прагнення до розвитку та самовдосконалення.

До життя Віталій ставився по-особливому: завжди знаходив дотепне слово та жарт, щоб підтримати родину та друзів. Його оптимізм та життєва енергія здавалися невичерпними. Його найціннішим скарбом була родина – батьки, дружина та маленький син. Саме заради них, 22 вересня 2025 року, він став на захист усього, що любив і оберігав.

Побратими згадують Віталія як помірковану, зрілу та миролюбну людину. Його товариська вдача та позитивна енергетика завжди притягували людей. Навколо нього завжди вирувало життя, було багато друзів.

Він мав творити, жити, виховувати сина Ярослава, будувати йому дім і розповідати веселі історії онукам. Але жорстока війна, розв’язана агресором, не дозволила його мріям здійснитися. Далека донецька земля стала місцем його останнього бою за життя. Йому назавжди 36 років. Ця втрата невимовна.

«Немає у світі сили, яка змусить нас пробачити ворогам за ті нещастя і біль, які вони принесли нашому народові, родинам, дітям, батькам. Від малого до великого за кожну нашу сльозу доведеться їм нести кару від Бога і людей… Нехай тисячними бідами обернуться наші тривоги та сум, хай щезне до ноги кожен, хто прийшов на нашу землю завойовником… Біль, невимовний жаль, бо платимо високу ціну за кожен метр рідної землі. Цвітом нашим, найкращими нашими хлопцями і дівчатами платимо супостату, але буде і на нього кара вічна! Щиро співчуваємо батькам, дружині, синочкові ВІТАЛІЯ ГОЛУБА. Він мав стати голубом миру, а став ЯНГОЛОМ БЕЗСМЕРТЯ», – зазначає голова Студениківської громади Марія Лях.

Про дату і місце поховання Героя буде повідомлено додатково. У горі ми разом із родиною… Вічна пам’ять загиблому Захиснику!