💔 За кожною евакуацією стоїть унікальна людська доля, сповнена випробувань та надії. Сьогодні ми розповідаємо історії тих, хто змушений був залишити свої домівки через військові дії.

👉🏻 Пані Валентина, вчителька української мови та літератури, пережила непросте дитинство, виховуючись у дитячому будинку, а потім у прийомній сім’ї. У зрілому віці доля знову поставила її перед складним вибором. П’ять днів жінка провела в багатоповерхівці без вікон, світла й води в місті Дружківка, доки не наважилася на евакуацію. Єдиним, що вдалося взяти з собою, були документи та декілька фотографій, що зберігають найцінніші спогади.

👉🏻 Пан Андрій, мешканець Костянтинівки, поділився вражаючими деталями свого життя під обстрілами. Він розповідає, що вже 12 разів міняв вікна у своїй квартирі. Минулого дня ситуація в його місті стала критичною: закрилися всі установи, підприємства, навіть лікарня. Пан Андрій залишив два свої помешкання, щоб знайти спокій та безпеку в нашій області. Його найціннішим надбанням залишаються спогади про рідний дім та трудові будні на силікатному заводі.

🚊 Ці історії — це свідчення людського болю, незліченних втрат, але також і неймовірної сили духу тих, хто наважується почати життя з чистого аркуша.

☝🏻 Сьогодні евакуаційним потягом до нашої області прибули ще 14 людей, які були змушені покинути свої домівки на Донеччині. Зокрема, 6 із них знайшли прихисток у Гощанській громаді. Серед новоприбулих — переважно люди похилого віку та особи з інвалідністю, які потребують особливої підтримки.

👥 На залізничному вокзалі новоприбулих зустріли з максимальною теплотою та турботою. Наші фахівці оперативно провели оцінку потреб кожного, надали необхідний інформаційний супровід та психологічну підтримку, щоб полегшити процес адаптації.

☝🏻 Як громада, ми зобов’язані докласти максимум зусиль, аби ці люди відчули себе не самотніми. Ми прагнемо створити для них умови, в яких вони знайдуть новий дім, відчують підтримку, спокій та тепло, необхідні для відновлення та нового старту.