ЗБЕРЕГТИ КРАЇНУ ДЛЯ ТАКИХ ДІТЕЙ
Близько девʼятої ранку по дорозі зайшла у магазин за кавою. Виходжу зі стаканчиком, а попереду мене виходить малючок років 10-и. Дивлюся на його спортивний рюкзак – видно, на тренування, бо ж куди ще так рано під час канікул. Розмовляє по телефону з мамою, бо раптом каже:
– Все, ма, будильник! Хвилина мовчання. Повертається у ту сторону, де у місті найвищий прапор і серйозно так завмирає…
За хвилину я, яка стояла поруч малим, вирішила все ж зʼясувати один момент.
– Вибач, будь ласка, випадково почула, що в тебе спрацював будильник. Це…?
– Мама мені навела. Бо тут чути оголошення, а далі нічого не чути. То щоб я знав, – соромлячись, розказує хлопчик.
До мене поволі доходить і я вже внутрішньо ридаю..
– І ти скрізь зупиняєшся? Часто стоїш сам?
– Ні, завжди хтось ще стоїть.
– Передай, будь ласка, своїй мамі від мене слова подяки. Я також наведу собі будильник. Бо, дійсно, можна не почути чи випадково забути…
Після роботи вже виплакалась наодинці і налаштувала собі будильник на кожен день – на 8.59.
Що тут скажеш? Ви все розумієте. Дитина, для якої важливо будь-де зупинитися, аби вшанувати загиблих хвилиною мовчання, манкуртом не виросте точно.
Задача з десятьма зірочками – зберегти країну для таких дітей…
Svitlana Samarska