Сумна тиша, сльози, квіти та прапори супроводжували останній шлях Героя Олександра Яська. Сьогодні вся громада схилила голови, проводжаючи у вічність мужнього захисника України. Цей день, наповнений невимовним болем, став свідченням непоправної втрати для родини: мати востаннє прощається з сином, донечка не розуміє, чому тато мовчить, а дружина тримає за труну, а не за руку. Це не просто біль – це порожнеча, це крик душі, яка не може змиритися з жорстокою реальністю війни.

Олександр Ясько народився і виріс у селі Потуторів на Шумщині. Після школи здобував освіту та розпочинав трудовий шлях у Тернополі. Там він зустрів свою кохану Зоряну, і разом вони збудували щасливу сім’ю у селі Чернелів-Руський. 12 років спільного життя, народження донечки Іринки, спільна турбота про дім та близьких – це було його життя, сповнене любові та відданості. Він жив серцем, жив для інших.

Усі, хто знав Олександра, згадують його як щиру, добру та працьовиту людину. Він мав «золоті руки», завжди був готовий допомогти, ніколи не відмовляв у підтримці. Його вміння знаходити правильні слова та приділяти час тим, хто цього потребував, робило його особливим. Він був турботливим сином, уважним братом, люблячим батьком і чоловіком.

У листопаді 2024 року Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Він без вагань взяв до рук зброю, щоб захищати найцінніше – наше право жити, любити, виховувати дітей під мирним небом. Його героїчне життя обірвала ворожа куля на Сумському напрямку. Йому було лише 39 років…

Сьогодні з Олександром прощаються його любляча мама Оксана, дружина Зоряна, донечка Іринка, сестра Наталя, брат Степан, бабуся Олександра, усі рідні та друзі, побратими, мешканці Байковецької та Шумської громад, а також усі, хто знав його і назавжди збереже світлу пам’ять про нього.

Це не просто втрата – це глибокий рубець на серці всієї країни. Олександр віддав своє життя за Україну, і ми схиляємо голови перед його неймовірною жертовністю. Спочивай з миром, Герою…