Сьогодні ми відзначаємо День пам’яті та перемоги над нацизмом, важливу подію для України та всього світу. 80 років тому наші предки боролися за мир, і ми шануємо їхній подвиг. Але, на жаль, три роки тому війна знову прийшла на нашу землю. 24 лютого Київ прокинувся від звуків сирен, і зло знову загрожувало нашій свободі. Проте, український народ не здається і продовжує боротьбу за своє існування. Зараз Хрещатик знову наповнений життям, нагадуючи про нашу незламність.

Три роки тому, на цьому місці стояла спалена російська техніка. Це був наш парад перемоги над агресором. І сьогодні ми тут, сповнені бажання жити та будувати своє майбутнє. Українці йдуть вулицями під своїми прапорами, дякуючи героям, які захищають нашу країну на фронті. Вони віддаляються від своїх домівок, щоб ми могли жити в мирі. Хтось поспішає на роботу, хтось гуляє, насолоджуючись життям, хтось допомагає армії. І кожен чує слова подяки, які так важливі для наших воїнів. Ці кілька днів перепочинку дають їм сили продовжувати службу Україні, щоб життя тривало в кожному куточку нашої країни. У Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі – всюди живе дух боротьби та незламності. І це є відповідь на питання, чому зло обов’язково програє. Ось у чому різниця між нами та Росією. Вони показують це кожного 9 травня своїм парадом страху на Красній площі. А ми – життям на Майдані Незалежності.

Україна бачить парад цинізму, де організатори Бучі говорять про звірства нацистів, а ті, хто влаштував блокаду Маріуполя, згадують про блокаду Ленінграда. Це парад брехні, де Путін приписує собі перемогу над нацизмом, забуваючи про десятки країн-союзників. Але Україна вирвалася з цього болота, вона пам’ятає, що 80 років тому з нацизмом боролися мільйони українців. І майже кожна родина має фотографії своїх героїв, які віддали життя за свободу.

Сьогодні майже кожна українська родина має героя, який бореться з новим злом. Вони захищають нашу Україну, наш Київ, наші міста і села, наших людей, наше життя. І це місце пам’яті показує, чому Україна жива і сильна, і як наші люди цінують своїх героїв. Тут, де колись була лише табличка з написом: «Постав прапорець, якщо знаєш того, кого вбила Росія», тепер місце народної пам’яті. Кожен прапорець, кожен портрет, кожна свічка – це наша подяка, наша шана. Це не монумент, зроблений за вказівкою, а людське бажання віддати належне найкращим з українців. Для них ідол – дід на Красній площі, а для нас – герої серед нас.

Ми прагнемо тиші та перемоги миру. Ми боремось за це, розуміючи, що для цього потрібно або радикальна зміна Росії, або зміна світу. Світ має усвідомити, що умиротворювати зло неможливо. З ним треба боротися разом, рішуче, силою, тиском на полі бою, на дипломатичній арені, в економічному просторі, усюди, де це тільки можливо. Щоб дійсно «ніколи знову». Або світу доведеться проводити денацифікацію й демілітаризацію Росії, щоб настав День пам’яті та перемоги над нацизмом.

Дорогі українці!

80 років тому було здобуто перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. І цей день нагадує нам: будь-яке зло неодмінно закінчується, будь-який окупант залишає нашу землю. Завжди життя повертається. І саме за це ми стоїмо сьогодні. Саме це одного дня станеться. Тож, нехай цей День пам’яті та перемоги над нацизмом додасть нам сил у боротьбі!

З Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні! Вічна пам’ять усім, хто боровся зі злом, і слава всім, хто захищає сьогодні життя!

Слава Україні!