Доброго ранку, дорогі українці, українки!

Сьогодні День пам’яті та перемоги над нацизмом – важлива дата для кожного українця. День, який ми відзначаємо разом з усім світом, згадуючи тих, хто 80 років тому боровся за мир, за те, аби зло було переможене, аби трагедія «ніколи знову» не повторилась. На жаль, три роки тому історія знову повторилась, і як і колись, над Києвом знову пролунали сирени повітряної тривоги, зло знову прийшло на нашу українську землю. Вранці 24 лютого Хрещатик був пустим – без машин, без людей. Але зараз тут вирує життя. Три роки тому, під час запису звернення до Дня Незалежності, тут стояла спалена російська техніка – єдиний парад, на який заслуговує зло. Тут, де сьогодні панує наше прагнення жити та бути вільними. Сьогодні українці й українки йдуть своїми вулицями під синьо-жовтими прапорами, завдяки подвигам наших героїв. Наших воїнів, які захищають країну по всій лінії фронту, далеко від рідного дому, аби це життя було можливим. Хтось поспішає, хтось просто відпочиває, п’є каву, займається буденними справами. Хтось везе допомогу на фронт, хтось працює задля блага інших, а хтось просто йде центром міста і чує слова вдячності: «Дякую!». Це надзвичайно важливо. Особливо для тих воїнів, які отримали кілька днів перепочинку. А далі – знову на службу, щоб продовжувати захищати Україну. Щоб життя тривало всюди. У Києві, у Львові, у Дніпрі, у Харкові, в Одесі, по всій країні, яка живе, щоб боротися, і бореться, щоб жити. І це – відповідь на питання, чому зло обов’язково зазнає поразки. І в чому кардинальна різниця між нами і росією. Цю різницю росія демонструє кожного 9 травня. Різницю між життям на Майдані Незалежності та парадом страху на Красній площі. Колони танків, шеренги вбивць, перевдягнені актори, напівживі обличчя, які зверхньо спостерігатимуть за цим дійством. Секта під назвою «Можем повторить». Ви повторили. Повторили все те зло. Україна це бачила. І весь світ це побачив. Завтра про звірства нацистів говоритиме організатор братських могил у Бучі. І про блокаду Ленінграда розповідатимуть ті, хто влаштував блокаду Маріуполя. Це буде парад цинізму. Інакше й не назвеш. Парад жовчі та брехні. Так, ніби не десятки держав-союзників, а особисто путін переміг нацизм. Наче він власноруч підіймав Прапор Перемоги над Рейхстагом у Берліні. На щастя, Україна вирвалась із цього болота, і не забула, що 80 років тому з нацизмом боролись десятки народів. І понад 8 мільйонів українців, на жаль, загинули в цій боротьбі. Майже кожна українська родина має фотографії, береже пам’ять про героїв. Прадід, бабуся, або дідусь. І ті з нас, хто ще застав живими ветеранів Другої світової, пам’ятають, як вони скромно збирались, без пафосу, згадуючи ті часи, і завжди підіймали тост: «Аби не було війни!»

І майже кожна українська родина сьогодні має героя, який боровся чи бореться з новим злом. Бореться за нашу Україну, наш Київ, за всі наші міста, села, за наших людей, за наше життя. 

І ось це дуже важливе місце – місце пам’яті – показує, чому це життя є, і чому Україна жива, і чому вона така сильна, і як наші люди цінують своїх героїв. Колись тут була лише табличка, просто листочок А4, і був напис: «Постав прапорець, якщо знаєш того, кого вбила Росія». Зараз тут місце народної пам’яті. І кожен прапорець, кожен портрет, кожна свічечка – це наша подяка, це наша шана. І це, ви знаєте, не монумент, зроблений за вказівкою. Це людське бажання віддати належне найкращим з українців. І це ще один доказ прірви між нами та злом. Для них ідол – дід на Красній площі, що забрав життя мільйонів. Для нас же герої –  герої серед нас.

І кожен із нас хоче, аби настала тиша, настала перемога миру. Ми боремось за це. І розуміємо, що для цього потрібно. Або Росія має радикально змінитись. Або ж змінюватись доведеться світу. Саме так, як світ зробив це 80 років тому. Коли всім нарешті стало очевидно: умиротворювати зло неможливо. З ним треба боротися. Разом. Боротись рішуче. Силою. Тиском. На полі бою, дипломатичній арені, в економічному просторі, усюди, де це тільки можливо. Щоб дійсно «ніколи знову». Або світу доведеться проводити денацифікацію й демілітаризацію Росії.

Дорогі українці!

Вісімдесят років тому було здобуто перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. І цей день нагадує нам важливу закономірність: будь-яке зло неодмінно закінчується. Будь-який окупант врешті-решт залишає нашу землю. Завжди життя повертається. І саме за це стоїмо сьогодні. Саме це одного дня станеться.

З Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні! Вічна пам’ять усім, хто боровся зі злом, і слава всім, хто захищає сьогодні життя!

Слава Україні!

« повернутися