«Звягель став рідним, хоча дім сниться ночами» – це історії людей, які знайшли прихисток у нашій громаді, залишивши домівки через війну. Репортаж про нове життя у гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), де замість стін болю й тривоги з’явилися тепло, підтримка та відчуття великої родини. Кожен мешканець гуртожитку має свою історію, сповнену втрат, але й надію на майбутнє. Попри все, ці люди демонструють неймовірну стійкість та прагнення до нового життя. Вони адаптуються до нових умов, знаходять роботу, діти йдуть до школи, а дорослі намагаються інтегруватися в місцеву громаду. Гуртожиток став для них не просто місцем проживання, а справжнім домом, де вони почуваються в безпеці та отримують необхідну підтримку. Місцеві мешканці та волонтери активно долучаються до допомоги переселенцям, організовуючи заходи, надаючи психологічну підтримку та допомагаючи з працевлаштуванням. Це свідчить про високий рівень єдності та взаємодопомоги в громаді. Історії цих людей – це нагадування про важливість людяності, співчуття та підтримки в найважчі часи. Вони показують, що навіть після найстрашніших подій можна знайти сили для нового початку, особливо коли поруч є люди, готові простягнути руку допомоги. Звягель для багатьох став символом нового життя, місцем, де можна знову відчути себе частиною суспільства, будувати плани та мріяти. Незважаючи на те, що спогади про втрачений дім залишаються, вони знаходять сили жити далі, цінуючи кожен день і кожен прояв доброти. Ця історія – це не лише про переселенців, а й про силу українського духу, про здатність об’єднуватися перед обличчям випробувань і будувати майбутнє разом.