Здавалося, пройшли крізь пекло, щоб дочекатися сина: Лейтенант Ростислав Дружницький повернувся додому після полону. Майже три роки полону… довгих, сповнених тривоги та безсонних ночей. Роки, що здавалися вічністю для батьків Світлани Олександрівни та Олександра Ярославовича, які чекали на повернення свого єдиного сина з російського полону. Їхній шлях був сповнений віри і надії, був і відчай, та коли здавалося, що сили покидають, вони знову брали себе в руки і йшли вперед, стукали в усі можливі двері, благали про допомогу. Мама навіть була в Римі, щоб отримати підтримку Папи Римського. Вони боролися, бо знали – їхньому сину ще важче.

Сьогодні їхній Ростислав через важкі 3 роки нарешті повернувся додому, на рідну котелевську землю. Зустрічали героя секретар селищної ради Наталія Сідненко, заступник селищного голови Ольга Саєнко, фахівець із супроводу ветеранів Лідія Чайка і представник соціальних служб Сергій Салівон.

Зустріч на батьківському подвір’ї, де гордо майорів жовто-синій стяг та прапори 36-ї бригади морської піхоти, була сповнена сліз, радості й обіймів. Ростислав зустрів гостей у футболці з написом “3 роки полону”. На руці – браслет з металу “Азовсталі” – символ незламності та боротьби. Саме там, на заводі “Азовсталь”, у перші найважчі місяці повномасштабного вторгнення він разом із побратимами протягом 86 днів тримав пекельну оборону Маріуполя. Під безперервними обстрілами, в оточенні ворога, ризикуючи власним життям, він рятував життя інших.

17 травня 2022 року він разом з іншими захисниками Маріуполя за наказом Президента України був евакуйований на окуповану територію. Почалися довгі та жахливі дні полону. Оленівка… а потім – російські катівні. Сьогодні Ростислав поділився лише крихітною частиною своїх спогадів, але навіть цього було достатньо, щоб зрозуміти глибину пережитого. Його тримала віра. Віра в те, що є рідний дім, і що його чекають, за нього борються. Саме ця віра допомогла йому вистояти крізь усі тортури та знущання. Зараз воїн проходить складний шлях реабілітації, відновлюючи фізичне та ментальне здоров’я. Ми всією громадою бажаємо йому якнайшвидшого одужання та повернення до цивільного життя, до рідної Котельви.

Але на цьому історія не закінчується. Вже після повернення додому Ростислав нарешті отримав заслужені нагороди, якими його було відзначено ще у 2022 році: орден “За мужність” ІІІ ст., медаль “Маріуполь. Операція Об’єднаних Сил”, медаль “Непереможні. Операція Об’єднаних Сил”, нагрудний знак “Ветеран війни”. Це ще одне свідчення його мужності та героїзму. Ця історія – це гімн незламності українського духу, сили батьківської любові та віри у повернення своїх Героїв. Ми пишаємося Ростиславом, ми дякуємо його батькам за їхню боротьбу, і ми ніколи не забудемо ціну нашої незалежності!