Здолбунівська громада в глибокій скорботі прощається з головним сержантом Сергієм Паріпою, Героєм, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Його шлях був сповнений відданості, мужності та безмежної любові до Батьківщини.

Народився Сергій Володимирович 15 березня 1978 року в мальовничому селі Уїздці, яке він щиро любив. Його серце належало рідній землі, а сад, який він дбайливо висадив, став символом його любові до життя – понад 60 дерев, посаджених його руками, продовжують жити, нагадуючи про добрі справи.

Навчання у Хмельницькому ПТУ подарувало Сергію спеціальність телерадіомайстра, але його професійний шлях тривав майже 25 років на здолбунівському підприємстві «Волинь-Цемент». Там, працюючи електриком, він зустрів свою майбутню дружину, створив сім’ю, яка стала його опорою.

З перших днів АТО Сергій Паріпа долучився до лав Сил Територіальної Оборони, активно брав участь у військових навчаннях, готуючи себе до захисту України. 26 лютого 2022 року він став частиною 56-го батальйону 104-ї окремої бригади ТрО, а вже 1 березня того ж року був офіційно призваний на військову службу. Його бойовий шлях пролягав через прикордонні райони з Білоруссю, Донецький напрямок, Херсонщину та Харківщину. Понад три роки запеклих боїв, важких втрат та незламної боротьби – таким був його шлях воїна.

За видатний внесок у захист України Сергій Володимирович був відзначений державною нагородою – Нагрудним знаком “Ветеран війни”. Це почесне визнання його мужності, самовідданості та неоціненного внеску у захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Також він був нагороджений відзнакою командира 104-ї ТРО України, що підкреслює його героїзм та лідерські якості.

З глибоким сумом повідомляємо, що головний сержант Паріпа Сергій Володимирович загинув 14 липня 2025 року на Харківському напрямку, боронячи нашу землю. Йому було 47 років. Його втрата – це непоправна рана для всієї громади, для побратимів, для родини.

P.S. Побратими згадують Сергія з невимовною теплотою:
«Сергій був з тих, хто ніколи не стояв осторонь. Допомагав кожному, не чекаючи подяк. Мав велику душу й чисте серце. Завжди перший на допомогу, завжди поряд, завжди той, на кого можна було покластися. У строю – взірець витримки і гідності, у житті – людина, яку поважали усі. Його втрата – це рана для кожного з нас. Але водночас – це велика честь, що ми мали змогу служити поруч із ним».