Україна зробила значний крок у сфері національної безпеки та оборони, офіційно розпочавши процедуру виходу з Оттавської конвенції – міжнародного договору, що регулює заборону на використання, накопичення та виробництво протипіхотних мін. Це рішення було підписано Президентом на основі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України (РНБО), що відображає нагальні потреби країни в умовах повномасштабної війни та посилення оборони України.

Відповідно до документа, що набрав чинності, РНБО підтримала пропозицію Міністерства закордонних справ щодо припинення участі України у Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення від 18 вересня 1997 року. Це рішення є обґрунтованим національними інтересами та спрямоване на захист територіальної цілісності та суверенітету держави, зміцнюючи її національну безпеку.

Необхідність такого кроку давно назріла в контексті реалій сучасної війни. Агресор, не будучи стороною Оттавської конвенції, широко й безконтрольно застосовує протипіхотні міни проти українських військових та цивільного населення. У таких обставинах, коли ворог не має жодних обмежень у використанні цієї небезпечної зброї, Україна не може залишатися зв’язаною зобов’язаннями, які ставлять її в невигідне становище. Можливість вільного застосування протипіхотних мін є критично важливою для ефективної оборони та захисту територій. Це дозволить Україні належним чином захищати свої кордони.

Рішення про вихід України з Оттавської конвенції дозволить країні посилити свою оборонну стратегію та адаптувати її до поточних викликів. Застосування протипіхотних мін, у певних випадках, може бути життєво необхідним для створення ефективних загороджень на шляху ворожих військ, захисту важливих об’єктів інфраструктури та утримання позицій. Це не означає відмову від гуманітарних принципів, але є вимушеним кроком для забезпечення виживання держави та її здатності до ефективної оборони України.

Цей стратегічний маневр не є безпрецедентним у міжнародній практиці. Деякі країни Європи, які стикалися з подібними загрозами безпеки або переглядали свої оборонні доктрини, також приймали аналогічні рішення. Зокрема, Польща, Латвія, Естонія та Фінляндія раніше ухвалювали схожі кроки, виходячи з розуміння власних безпекових потреб. Їхній досвід підтверджує, що такі рішення можуть бути необхідними для забезпечення національної безпеки в умовах мінливого геополітичного ландшафту та ефективного захисту.

Наступним етапом після президентського указу є розгляд цього питання у Верховній Раді України. Очікується, що законодавче закріплення рішення про вихід з Оттавської конвенції остаточно поверне Україні повне право на ефективний захист своєї території. Це забезпечить юридичну основу для застосування всіх необхідних засобів для стримування агресії та захисту життя громадян, що є пріоритетом в умовах триваючої війни. Посилення обороноздатності країни через такі рішення є ключовим елементом у боротьбі за суверенітет та незалежність.

Загалом, вихід України з Оттавської конвенції є свідомим та виваженим кроком, продиктованим виключно потребами захисту держави від зовнішньої агресії. Це рішення дозволить оптимізувати військову стратегію, забезпечити більш гнучке реагування на загрози та посилити обороноздатність країни. У фокусі залишається забезпечення максимальної безпеки для мирного населення та військовослужбовців, використовуючи всі доступні інструменти для перемоги та відновлення миру. Такий підхід підкреслює рішучість України захищати свої інтереси на міжнародній арені та на полі бою, забезпечуючи надійну оборону України.