Підсумки 16-го Одеського міжнародного кінофестивалю, що проходив у Києві з 24 вересня по 4 жовтня, підбито. Головну нагороду «Золотий Дюк» за найкращий європейський повнометражний фільм здобула стрічка «Шість днів навесні» (Франція-Люксембург-Бельгія) від режисера Жоакіма Лафосса.

Спеціальну відзнаку Міжнародного журі та Гран-прі фестивалю за результатами глядацького голосування отримав український режисер Павло Остріков за перший в історії України науково-фантастичний фільм «Ти — космос».

Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський ділиться висновками про події фестивалю, переміщені до столиці. Першу частину огляду можна прочитати тут.

У національному конкурсі документального кіно перемогу здобув фільм «Простий солдат» Артема Рижикова та Хуана Каміло Круса.

Одеський кінофестиваль

16-й Одеський кінофестиваль, що досяг своєї середини, продовжив роботу, спонукаючи глядачів до роздумів та водночас даруючи можливість відпочити. Саме ця багатогранність мистецтва кіно цінується особливо.

Емоційним піком фестивалю стала демонстрація іспанського фільму «Насолоди земного саду» (Європейська конкурсна програма). Програмний директор фестивалю Алік Шпілюк уточнив назву як «Сад земних насолод», адже стрічка натхненна однойменною картиною Ієроніма Босха. Оригінальна іспанська назва «Las delicias del jardín» перекладається як «Садові смаколики», що краще відображає суть фільму.

Сюжет зосереджений не стільки на картині Босха, яку головний герой, літній художник, прагне відтворити для перемоги в конкурсі, скільки на «смаколиках» – нагородах та дивідендах, які він отримує від участі. Він знайомиться з молодою моделлю, знаходить шанс на нові стосунки, возз’єднується з давно втраченим сином і, зрештою, повертає собі колишню славу та фінансову успішність.

Це дотепна комедія, що відрізняється від типових фарсових фільмів. «Садові смаколики» нагадують роботи Вуді Аллена, хоча автор стрічки, 79-річний Фернандо Коломо, який сам зіграв головну роль, виявився глибшим митцем. Його фільм, з його грайливістю та ексцентричністю, резонує з сучасною реальністю, на відміну від суперечливої спадщини Аллена.

Легкість та задоволення, обіцяні назвою, могли створити враження безтурботного життя, але сімейна драма «Це не мій фільм» польської режисерки Марії Збонської повернула глядачів до реальності. Фільм, що отримав національний приз як найкращий режисер Польщі та нагороду за «відкриття року», переконливо зображує деградацію стосунків між чоловіком і жінкою, доведених до взаємної зневаги та ненависті. Художньо і зрозуміло показаний садизм і мазохізм у взаєминах змушують глядача вгадувати себе в героях, переживати разом з ними, стримуючи чоловічі емоції та вибухаючи жіночими, а фінал дарує катарсис.

Зимова подорож уздовж Балтійського моря, попри мальовничі краєвиди, заглиблює у камерну драму пари, що намагається вийти з глухого кута розлучення. Напруга між героями, як між двома ворогуючими арміями, передає реалістичність їхніх стосунків. Ця оригінальна стрічка Марії Збонської є видатним висловом про людські взаємини.

Продовжуючи тему польського кіно, варто відзначити фільм «Під сірим небом» Мари Тамкович (Європейська конкурсна програма). Попри польське виробництво, фільм глибоко занурює в білоруську реальність 2020 року, освітлюючи протести проти режиму Лукашенка, арешти журналістів та активістів. Головні герої – журналісти Катерина Андреєва та Ігор Ільяш, чия історія відображає боротьбу за свободу слова.

Реалістична постановка та діалоги створюють ефект присутності, передаючи страх і стійкість героїв. Фільм показує жахливу реальність Білорусі, яка перегукується з бельгійським «Вітрівальєм», де байдужість суспільства до трагедій контрастує з особистими стражданнями.

Сум, викликаний польськими фільмами, міг би пригнітити, якби не підтримка українського кіно, яке завжди зігріває.

Хоча не всі українські фільми вражають, зокрема «Вічник» та «Донька» з Європейської конкурсної програми, демонструють амбіції, але слабке виконання. Тільки «Ти – космос!» Павла Острікова гідно представив Україну в головному конкурсі, здобувши Гран-прі та «Золотого дюка».

Павло Остріков оголошує промову під час церемонії нагородження

Одеський кінофестиваль

«Ти – космос!» – це безпрецедентний для українського кінематографа науково-фантастичний фільм, знятий на високому рівні з вражаючими комп’ютерними ефектами. Ретельна робота над сценарієм, підготовчим процесом та пост-продакшном забезпечили його якість.

Ідейна складова фільму, де фантастичний сюжет про космічного далекобійника з Хмельницького поєднується з драмою загибелі Землі та комедійними елементами, є ключовою. Самотній герой, який перевозить радіоактивні відходи, спілкується з бортовим комп’ютером і грає в шахи, знаходить лист від жінки, що змінює його світ.

Виконавець головної ролі у фільмі «Ти – космос!» Володимир Кравчук на церемонії закриття 16-го ОМКФ

Остріков створив жанрово збалансоване та емоційно насичене кіно, якого бракує на українському кінематографічному просторі. «Ти – космос!» виходить у прокат 20 листопада.

Фільми Національної документальної конкурсної програми розширюють тематичні та просторові межі кіно. Хоча «Гра на перехоплення» Володимира Мули про футбольну збірну викликала питання щодо переозвучення та монтажу, вона містить вражаючі моменти, як-от поєднання кадрів зруйнованих стадіонів з перемогою збірної в Парижі та збиттям «шахеда» над Києвом.

«Друге дихання» Марії Кондакової, зняте оператором Сергієм Михальчуком, вражає цілісністю історії та візуальною майстерністю, незважаючи на те, що Михальчук нині служить у ЗСУ.

Винятковим висловом став документальний фільм «Простий солдат» Артема Рижикова (у співпраці з Хуаном Каміло Крусом), який отримав головну нагороду в номінації «Найкращий український повнометражний документальний фільм». Стрічка розповідає історію самого Рижикова, який, не маючи військового досвіду, пішов захищати країну, навчаючись стріляти, надавати першу допомогу та знімати кіно.

Фільм детально та з гумором показує трансформацію Рижикова – від оператора до солдата, який знімає війну, своїх побратимів, зруйновані міста та поховання. Унікальність стрічки полягає в поєднанні майстерної операторської роботи та розвитку головного героя, який став солдатом і режисером власної реальності.

Артем Рижиков, показаний у фільмі, змінився: схуд, став мужнішим, але й травмованим. На прем’єрі він висловив розчарування в кіно порівняно з війною, що викликало дискусію в залі. Глядачі ж відзначили правдивість, проникливість та особистісний характер фільму.

Рижиков пообіцяв створити нові проекти на основі 900 годин відзнятого матеріалу, щоб вшанувати пам’ять загиблих та живих.

16-й Одеський кінофестиваль, продемонструвавши 113 фільмів, показав як найцікавіше світове кіно, так і боротьбу українців у роки війни. Фестиваль став майданчиком для збереження пам’яті та свідченням незламності духу.