«Зниклі безвісти – не значить забуті». Ці слова, як відлуння болю, лунають у серцях тих, хто втратив найдорожчих. Сьогодні вулиця Героїв Майдану стала місцем скорботи та пам’яті, де рідні зниклих безвісти та полонених Захисників провели мовчазну акцію. В їхніх руках майоріли прапори та портрети тих, кого війна забрала з дому – синів, чоловіків, братів, батьків, які так і не повернулися з фронту.

Емоції переповнювали кожного, хто знаходився поруч. Не було слів, аби описати глибину горя, розпачу та надії, які вирували в душах цих людей. З уст рідних звучали фрази, які пронизували серце наскрізь.

«Моя донечка питає, чому її подружку тато водить на гуртки, а нашого тата вже так довго з нами немає. Часто просить показувати його фотографії», – ділилася одна з жінок. Її слова, як і тисячі інших, відображають нестерпний біль дитячої душі, якій бракує батька.

«Якщо знаєте, що в полоні, то точно повернеться. Головне, що живий. А я про свого нічого не знаю», – говорила інша жінка, сподіваючись на будь-яку звістку про долю свого чоловіка. Надія на повернення, навіть у найскрутніших обставинах, є єдиним світлом у темряві невідомості.

«Син постійно переглядає відео з татом і питає, коли він нарешті повернеться «з роботи», – додала ще одна учасниця акції. Для дітей війна – це «робота», з якої тато, на жаль, не завжди повертається. Кожна фраза, кожна історія – це відбиток розбитого життя, життя, сповненого невимовного болю.

Сьогодні, стоячи біля «Майдану», вони своїм мовчанням нагадували кожному з нас, скільки людських доль досі лишаються в невідомості, скількох захисників ще шукають і чекають. Для скількох родин кожен день — це болісне чекання між надією і страхом, яке триває місяцями й роками. Ця акція – це заклик до пам’яті, до підтримки, до небайдужості. Це нагадування про те, що зниклі безвісти – не значить забуті. Вони в наших серцях, у наших молитвах, у нашій пам’яті.

Не можна залишатися осторонь цього горя. Важливо підтримувати родини, які втратили близьких, надавати їм необхідну допомогу та підтримку. Ми повинні зробити все можливе, щоб кожен зниклий безвісти повернувся додому, а пам’ять про загиблих героїв жила вічно. Спільними зусиллями ми можемо подолати цей біль і зберегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

Війна – це трагедія, яка забирає найкращих. Але ми повинні пам’ятати, що пам’ять про загиблих – це те, що залишається з нами назавжди. Не забуваймо подвиг героїв, які віддали своє життя за Україну. Слава Україні! Героям слава!