Знову Тальнівщина в скорботі: вшанування пам’яті Героя Дерени Олександра Петровича

Знову наша громада в скорботі. Знову приспущені прапори на Тальнівщині. Сьогодні громада попрощалася з нашим Героєм – Дереною Олександром Петровичем. Це надзвичайно важкий день для кожного з нас. Ми втратили людину, яка прожила своє життя чесно, з добром у серці, з любов’ю до своєї родини, свого народу та своєї України.

Олександр народився 26 травня 1978 року в місті Тальне, в родині Петра Денисовича та Любові Василівни. Ще змалку він виділявся своєю допитливістю, добрим характером і щирою турботою про близьких. У 1985 році пішов до першого класу Тальнівської школи №2, яку успішно закінчив у 1995 році. Олександр завжди пам’ятатиметься як приклад для наслідування.

Згодом, у 1996 році, Олександра призвали до лав армії, і там, як і в усьому своєму житті, він проявив себе як відповідальний, вірний своїй справі чоловік. Повернувшись із армії, він присвятив себе праці. Олександр працював шофером на Тальнівському щебеневому заводі, а також у різних організаціях міста, таких як райкомунгосп, завод мінеральної води та база «Стимул». У кожному місці він залишив про себе лише теплі спогади – як про людину добру, працьовиту і порядну. Його вклад в розвиток Тальнівщини важко переоцінити.

У 1999 році Олександр знайшов своє щастя в сім’ї. Він одружився із Тетяною, і разом вони виховали двох чудових дітей – сина Віталія та доньку Анну. Він був люблячим чоловіком і батьком, який завжди підтримував свою родину і був її незламною опорою. Сім’я завжди була для Олександра на першому місці, його любов та турбота були безмежними.

У листопаді 2024 року Олександр залишив мирне життя, щоб виконати свій обов’язок перед країною, його було мобілізовано до лав Збройних Сил України і призначено на посаду старшого стрільця-оператора 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А5006. Він мужньо виконував бойові завдання, захищаючи нашу землю від окупантів. Кожен його крок був спрямований на захист рідної землі.

Наш відважний Захисник пройшов через пекло війни, і, на жаль, вона забрала його від нас назавжди. 2 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тарасівка Іллінівської сільської громади Краматорського району Донецької області, коли група евакуації потрапила під атаку дронів противника, Олександр віддав своє життя, рятуючи поранених побратимів. Він загинув, як справжній Герой, із вірою в перемогу та любов’ю до свого народу. Йому було всього 46 років… Його героїчний вчинок назавжди залишиться в пам’яті.

Сьогодні ми проводжаємо Олександра в останню путь. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Він – символ мужності, честі, самопожертви та відданості. Ми завжди пам’ятатимемо його героїчний внесок.

Без чоловіка, батька, сина, брата залишилися його дружина Тетяна, діти Віталій і Анна, мама Любов Василівна, сестра Аля, племінниці Катя і Таня. На жаль їм тепер жити з цією непоправною втратою. Ми висловлюємо глибоке співчуття всім рідним та близьким.

Біль утрати не полишить нас і через роки. Не вистачить слів, щоб висловити всю глибину співчуття рідним і близьким. Ціна нашої свободи дуже велика, і ця війна забирає найкращих серед нас. Сьогодні ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя.

Сьогодні ми оплакуємо не тільки новітнього Героя України, але й Людину, яка знала, що таке честь, обов’язок, відповідальність. Смерть Олександра – непоправна втрата для всієї громади.

Нехай душа нашого Олександра знайде вічний спокій у небесних просторах. Нехай його зірка на небі завжди нагадує нам про силу та незламність українського народу. Ми завжди пам’ятатимемо його як Героя.

Спочивай з миром, Захиснику України. Ти завжди будеш у наших вдячних серцях. Ми пишаємося тобою!

Вічна пам’ять і слава Герою!