Зустрічаємо: ВІЙНА ЗАБИРАЄ НАЙКРАЩИХ. Наш земляк, Миколаєв Юрій, повертається до рідного краю “на щиті”, загинувши за кожного з нас. Автомобіль із тілом Героя виїхав зі столиці об 11:50. 13 жовтня 2025 року, біля н.п. Сіверськ, що на Бахмутському напрямку Донецької області, захищаючи Україну від російського агресора, загинув наш земляк із Розкопанець, Ніколаєв Юрій Володимирович. Він був водієм механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А 0693. Народився Герой 29 серпня 1984 року в Челябінській області країни-агресора. Проте з 1991 року, завдяки вітчиму Миколі Андрійовичу Бердилу, який замінив дітям рідного батька, маленький Юрій разом із матір’ю та молодшою сестрою почав проживати в Розкопанцях. У цьому селі Юрій із відзнакою закінчив школу, а потім вступив до Боярського сільськогосподарського технікуму. Далі була строкова служба у внутрішніх військах України. Після повернення до рідного села, він одразу влаштувався на роботу в столиці. Працював висотником, утеплював багатоповерхівки, займався ремонтом храмів. Згодом Юрій започаткував власний бізнес, пов’язаний із будівництвом, який успішно розвивав до початку повномасштабного вторгнення ворога. Адже Герой став на захист рідної землі з перших днів війни. Весь цей час він мужньо виконував військовий обов’язок на Бахмутському напрямку. “Це був такий добрий син, — із болем в очах розповідає Микола Андрійович. — Він був кращим, ніж деякі батьки мають рідних синів. Мав багато друзів. З березня 2022 року жодного разу не був у відпустці. Приїздив лише ремонтувати автомобіль, який придбав самостійно для своєї бригади, аби вивозити побратимів із “нуля”. Кожного разу це було не авто, а решето, яке ми за кілька днів ремонтували та “латали”… Юра постійно тримав переписку із молодшою сестрою Марійкою, а ми з дружиною боялися часто телефонувати, не хотіли потурбувати в незручний час. За кілька місяців до загибелі син із побратимами потрапив під масові обстріли ворожих дронів. Він тоді залишився живий, лише уламки пластику посікли спину, які так і залишилися в його тілі. Проте вижити вдалося не всім. Після обстрілів Юрій повернувся до згорілого автомобіля, аби в мішки зібрати рештки своїх друзів. Під час телефонних розмов у його голосі чулося розчарування, біль, розпач, але він морально пережив і цю чергову втрату. У понеділок, 13 жовтня, о 10-ій годині ще спілкувалися із сином. Тоді отримали тривожну звістку: в цей же день ворожий дрон влучив у місце дислокації його бригади. Сподівалися, що Юра десь знаходиться під завалами, можливо, непритомний. Я щодня набирав номер телефону сина, а він мовчав. Не вірили навіть після вручення сповіщення про загибель. Надія згасла після впізнання тіла сина в моргу…” Найщиріші співчуття рідним загиблого Героя — батькам Миколі Андрійовичу та Гузалії Фаритівні Бердилам, сестрам Анастасії та Марії, племінникам Денису та 6-річному Жені. Вічна тобі пам’ять і шана, наш дорогий Герою! ДЕТАЛЬНІША ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЧАС ЗУСТРІЧІ ТА ПОХОВАННЯ ЗЕМЛЯКА БУДЕ ПОВІДОМЛЕНА ДОДАТКОВО, СЛІДКУЙТЕ ЗА НОВИНАМИ БОГУСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ.