1 листопада 1932 року народився Д.Д.Подольський, видатний дубівчанин, перший директор ДП “ЗВВО”. У вічній пам’яті про Дмитра Дмитровича публікуємо спогади, якими поділився головний лікар Дубівської РЛ №2, Заслужений лікар України, друг Дмитра Подольського – Микола Бігунець.
“Сьогоднішнє Дубове бере свій початок у минулому, і минуле неможливо забути.
Якби наші предки-дубівчани воскресли і пройшлися селом, вони б не впізнали його. Зміни сталися особливо різко на початку 70-х років, коли почав функціонувати Закарпатський машинобудівний завод, першим директором якого був Д.Д.Подольський. Пам’ять про цю людину живе досі.
Дмитро Дмитрович був одним із перших випускників 10-ти класників післявоєнного періоду. Він закінчив Львівський сільськогосподарський інститут і працював у Берегівській сільгосптехніці, а потім очолив транспортний відділ в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. Згодом його обрали головою колгоспу «ДТСАРМ».
Дмитро Дмитрович завжди підкреслював: цінність людини визначається її роботою на будь-якій посаді. Це кредо варте наслідування.
Наприкінці 60-х років у нашому краї виникла потреба у створенні нових робочих місць, оскільки багато селян були безробітними. Ця ситуація, на жаль, перегукується із сучасністю. Створення нових можливостей – завжди актуальне питання.
Будівництво Закарпатського машинобудівного заводу стало проблиском надії для мешканців Дубового. Цей проєкт дав поштовх для розвитку регіону.
Мені випала честь співпрацювати з Дмитром Дмитровичем і бути свідком тих грандіозних соціально-культурних перетворень, які були започатковані та здійснювалися за його участі. Співпраця була плідною та надихаючою.
Він був мудрою, виваженою, спокійною, толерантною людиною з великими організаційними здібностями. Він зумів згуртувати навколо себе не лише інженерний та робітничий склад заводу, але й налагодив тісну співпрацю з керівниками того часу в Дубовому: директорами школи Баршаєм Я.Ф., Гаргою Х.П., головою колгоспу Бігунцем М.Ю., головою сільпо Дзябко І.І., головами сільських рад Соймом І.І.., Нocом М.І.., Дурундою В.П.., керівником медичного закладу Бігунцем М.В.. та іншими. Командна робота завжди дає кращі результати.
Він став визнаним лідером, на якого ми всі рівнялися. Його авторитет поширився далеко за межі району та області. Лідерські якості Дмитра Дмитровича були беззаперечні.
Він заохочував навчання і давав простір для розвитку іншим. За його ініціативи багато дубівчан були направлені на навчання до вищих та середніх навчальних закладів. Інвестиції в освіту – це інвестиції в майбутнє.
“Довго навчайся сам, якщо хочеш навчити інших” – таким було його кредо. Навчання протягом життя – ключ до успіху.
Дубівчани, колишні колгоспники, лісоруби та одноосібники, швидко освоїли нові професії, які з’явилися на заводі: конструктори, токарі, слюсарі, муляри, зварники, транспортники, швачки та інші. Щомісяця 700-900 осіб відряджалися на споріднені підприємства авіаційної промисловості для здобуття кваліфікацій. Адаптація до нових умов була вражаючою.
Дбаючи про людей, Дмитро Дмитрович почав розвивати соціально-культурні та побутові заклади в селі. Було збудовано багатоповерхові будинки, відремонтовано будинок культури, побудовано сільський клуб у Нижньому Дубівці, відкрито музичну школу, створено духовий оркестр, збудовано дитячий садок, нові магазини, поліклініку, школу, технікум, покрито асфальтом дороги, відкрито пожежну частину та ЖЕК, збудовано стадіон. Розвиток інфраструктури був масштабним.
Всюди можна побачити титанічну роботу Дмитра Дмитровича Подольського та всього колективу заводу.
Підприємство почало виробництво товарів народного господарства: меблі, рюкзаки, коляски, посуд, драбини, а також авіаційну продукцію. Важливою подією був випуск аеросаней «Амфібії». Продукція, вироблена у Дубовому, з’явилася на прилавках міст та сіл не лише Тячівського району та області, а й за межами нашого краю.
Серед вихідців із Дубового було багато управлінців високого рівня: Бабич І. І., Бігунець І.Ю., Носа М.І., Чендей І.М., Магула І.М. Але Дмитро Дмитрович Подольський – велетень серед дубівчан.
Час людина не вибирає, але вона живе, працює і помирає в ньому. Ми пишаємось минулим, любимо сучасне і віримо в майбутнє України. У дубівчан з’являться нові лідери, менеджери та бізнесмени, які прославлятимуть наше селище. Підростаюче покоління повинно рівнятися на Дмитра Дмитровича, який працював для людей.
Праця минулого покоління дубівчан, яку уособлював Д.Д.Подольський, – це дзеркало їх долі. Пам’ять про минуле – це наше майбутнє.
Дмитро Дмитрович нагадує могутнє дерево, яке міцно вкоренилося в дубівську землю. Життя без помилок не буває, тому навчімося терпимості й прощення.
На кладовищі Дубового поховано багато працьовитих дубівчан, серед них і Дмитро Дмитрович. Шануймо їхню працю та пам’ятаймо їх.
З відходом людини в інший світ, на жаль, настає забуття. Але залишаються рідні, друзі та колеги, які повинні згадувати добрі справи Дмитра Дмитровича Подольського.
Бережімо його пам’ять та віддаваймо йому честь і шану.
М.В.Бігунець, Заслужений лікар України, 2018 рік.