З глибоким сумом та невимовною скорботою громада Зміївщини прощається з двома своїми мужніми синами, Миколою Побажанським та Віталієм Пановим, які віддали свої життя за свободу та незалежність України. Їхній подвиг навічно закарбований у наших серцях. Ці Герої, віддані своїй землі та родинам, стали на захист Батьківщини у найважчий час, пожертвувавши найціннішим — власним життям — задля мирного майбутнього всіх нас. Їхня самовідданість є прикладом незламності духу та патріотизму. Микола Побажанський, народжений 2 червня 1989 року в селі Чемужівка, здобув освіту в Чемужівській школі та Зміївському професійному енергетичному ліцеї. Після строкової служби у 2007 році, він працював на Харківському коксовому заводі та в мережі магазинів АТБ. У 2009 році Микола створив сім’ю, разом з дружиною виховував двох донечок. У 2024 році, сповнений рішучості, він став на захист України у лавах Збройних Сил. З 28 липня 2024 року солдат Микола Побажанський, водій 1-го механізованого взводу, 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону вч А4941, вважався зниклим без вісти. Рідні протягом року сподівалися на диво, але, на жаль, підтвердилася найстрашніша звістка: він загинув, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Новоселівка Перша, Покровського району, Донецької області. Віталій Панов, народжений 8 травня 1981 року у селі Бірочок Другий, навчався у Першотравневій школі та здобув професію провідника у Харківському ПТУ. Багато років він сумлінно працював на Салтівському м’ясокомбінаті. У 2012 році Віталій створив сім’ю, і разом із дружиною виховував двох донечок. У 2024 році він також став на захист України. Солдат Віталій Панов, оператор безпілотних літальних апаратів, загинув 30 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Серебрянки Донецької області. Зміївська міська рада висловлює найщиріші співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих героїв. Ми розділяємо ваш невимовний біль і низько схиляємо голови у глибокій скорботі разом з усією громадою. Нехай світла пам’ять про Миколу Побажанського та Віталія Панова навічно житиме в наших серцях, як і пам’ять про всіх, заради кого вони боролися. Нехай Господь дарує спокій їхнім душам, а їхнім родинам — сили пережити цю невимовну втрату. Вони загинули як Герої, і житимуть у віках як Герої. Ми ніколи не забудемо їхніх імен. Ми ніколи не забудемо їхнього подвигу. Ми завжди залишатимемося вдячними. Вічна пам’ять. Вічна слава. Герої не вмирають!