З глибоким сумом та невимовним болем Підгайцівська громада провела в останню путь Героя, Романенка Станіслава Романовича. 11 березня 2025 року, вулицями міста Луцька та Підгайцівської громади простяглася скорботна колона, яка супроводжувала тіло молодого захисника. Люди, віддаючи останню шану, схиляли коліна перед пам’яттю Станіслава, чиє життя трагічно обірвалося на війні у віці 30 років. Романенко Станіслав Романович, командир взводу безпілотних авіаційних комплексів, віддав своє життя 7 березня 2025 року, виконуючи свій священний обов’язок із захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Добропілля, що у Покровському районі Донецької області.

У рідному селі Струмівка, односельці, об’єднавшись у живий коридор, зустрічали Героя на колінах. Біля батьківської оселі священнослужителі відслужили літію, віддаючи шану його душі. Сльози, глибока скорбота та невимовний біль відбивалися на обличчях рідних, близьких друзів та побратимів, які зібралися, щоб провести його в останню путь. Відспівування захисника відбулося у Храмі Святого Апостола Андрія Первозванного села Струмівка, де звучали молитви та слова прощання. Після відспівування траурна піша хода, сповнена смутку та пошани, вирушила до сільського кладовища, де тіло Героя знайшло свій вічний спокій.

Станіслав залишив після себе дружину, маленьку донечку, батьків та двох братів, для яких він завжди буде прикладом мужності та відданості. Романенко Станіслав Романович народився у селі Струмівка, де провів своє дитинство та юність. Закінчив Підгайцівський ліцей, а потім здобув вищу освіту в Західноукраїнському національному університеті, вибравши спеціальність “Фінанси, банківська справа та страхування”.

Шлях воїна за свободу та незалежність України розпочався ще з подій Революції Гідності на Майдані, де він брав активну участь, демонструючи свою громадянську позицію. У 2014 році Герой, не вагаючись, став на захист Батьківщини у лавах підрозділу “АЗОВ”, демонструючи свою відданість та патріотизм. З початком повномасштабного вторгнення, попри проблеми зі здоров’ям, Станіслав знову пішов захищати рідну землю добровольцем, а з квітня 2024 року уклав контракт зі ЗСУ та отримав звання молодшого лейтенанта, продовжуючи свою боротьбу за свободу України. За час служби Станіслав був нагороджений відзнакою полку “Азов” “За звільнення Маріуполя”, медаллю Президента України “Захиснику вітчизни” та медаллю “Незламним Героям російсько-української війни”, що свідчить про його мужність та відвагу.

Рідні та близькі Героя згадують його як надзвичайно вольову та сильну особистість, яка завжди йшла до поставленої мети. У цивільному житті Станіслав любив музику, захоплювався репом, складав власні вірші, виражаючи свої почуття та емоції. Він був глибоко віруючою людиною, активним парафіянином місцевого храму, знаходячи в духовності підтримку та натхнення. Побратим Героя, промовляючи останнє слово над могилою Станіслава, згадав: “Станіслав вмів воювати, вмів кохати, вмів бути вірним другом, вмів цінувати тих, хто навколо нього. Він дуже любив свою сім’ю. Навіть на війні він знаходив час творити прекрасне, адже писав пісні. Він завжди сміявся і веселив всіх навколо. Тож запам’ятайте його таким.” Вічна пам’ять та шана Герою! Царство Небесне та вічний спокій його душі.