З 04 квітня 2025 року набув чинності важливий Закон України № 4158-ІХ, що значно впливає на соціальне страхування. Цей закон, прийнятий 18 грудня 2024 року, вносить зміни до законодавства щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема, відновлює право застрахованих осіб на отримання страхових виплат у разі тимчасової втрати працездатності. Це стосується як основного місця роботи, так і роботи за сумісництвом, забезпечуючи більш широкий захист для працівників.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX (далі — Закон № 2620), право на отримання страхових виплат у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають усі застраховані особи. Це стосується громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та членів їх сімей. Закон розширює коло осіб, які мають право на соціальний захист у разі хвороби чи інших обставин, що призводять до втрати працездатності.

Страхові виплати надаються у разі настання страхового випадку під час трудової діяльності. Це включає період випробування та день звільнення, а також провадження підприємницької або іншої діяльності, якщо інше не передбачено законодавством. Закон забезпечує соціальний захист працівників на різних етапах їх трудової діяльності.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 2620, страхові виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та здійснюються за основним місцем роботи. Це означає, що основне місце роботи є ключовим для отримання допомоги.

Допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, та допомога по вагітності та пологах надається за основним місцем роботи та за сумісництвом. Це стосується як найманих працівників, так і підприємців, які одночасно працюють за трудовим договором, забезпечуючи підтримку в різних життєвих ситуаціях. Порядок надання допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Застрахована особа визначається як фізична особа, яка підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує єдиний внесок (або за яку сплачується). Це включає широке коло осіб, зайнятих в різних сферах.

Платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору, а також фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно або використовують працю інших осіб.

Відповідно до частини шостої статті 4 Закону № 2624, фізичні особи-підприємці, які мають основне місце роботи, можуть бути звільнені від сплати єдиного внеску, якщо роботодавець сплачує за них страхові внески у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть самостійно визначати базу нарахування, але вона не може перевищувати максимальну величину. Сума внеску не може бути меншою за мінімальний страховий внесок.

Отже, якщо роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок за особу, яка є фізичною особою-підприємцем, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, то такі особи звільняються від самостійної сплати єдиного внеску, а законодавчі підстави для самостійної сплати відсутні.

Таким чином, для застрахованої особи, яка працює за основним місцем роботи та за яку сплачують єдиний соціальний внесок не менше мінімального страхового внеску, і яка є фізичною особою — підприємцем, право на отримання страхових виплат у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності може бути реалізовано лише за основним місцем роботи.