Сьогодні, 29 червня, рік тому Чоповицька громада та вся Україна зазнали непоправної втрати – не стало мужнього сина, вірного захисника Батьківщини, Олександра Шоботенка Васильовича. Цей день став днем глибокої скорботи, коли серце патріота перестало битися за рідну землю. Олександр Шоботенко був не просто військовим; він був символом незламності, людиною величезної сили духу, чиє життя стало прикладом справжнього патріотизму та безмежної відданості Україні.Його слова, сповнені рішучості: “Я не дам ворогам прийти і командувати моїми дітьми. Я буду усіх вас захищати…” – стали пророчими та виконаними до останнього подиху. Ця обіцянка була не просто словами; це була життєва філософія Олександра Шоботенка, що керувала кожним його вчинком. Він свідомо обрав шлях воїна, залишивши мирне життя, щоб боронити свою родину, своїх земляків і кожного українця від ворожої навали. Його рішення було продиктоване глибокою любов’ю до рідної землі та розумінням її цінності.Саме такі Герої, як Олександр Шоботенко, формують основу нашої державності та забезпечують майбутнє. Його подвиг – це не лише особиста історія мужності, а й частина великої історії українського спротиву. За проявлену відвагу, виняткову стійкість та неперевершений героїзм Олександр Васильович був відзначений державними нагородами, що є свідченням його значного внеску у захист суверенітету та територіальної цілісності України. Проте найвищою відзнакою, що перевершує будь-які офіційні нагороди, є безсмертна пам’ять, щира вдячність та глибока пошана народу.Пам’ять про Героя Олександра Шоботенка має жити вічно. Ми повинні щоденно згадувати його ім’я, його самопожертву, його незламний дух. Схиляючи голови у скорботі, ми не лише вшановуємо його пам’ять, але й черпаємо силу з його прикладу. Його ім’я навічно вписане у пантеон українських Героїв, а його подвиг, сповнений жертовності, є безсмертним і назавжди залишиться у серцях майбутніх поколінь. Це є нашою спільною відповідальністю – зберегти цю пам’ять, передати її дітям та онукам, аби кожен знав ціну свободи.Війна триває, і такі історії, як історія Олександра Шоботенка, нагадують нам про високу ціну нашої незалежності. Кожен захисник, що віддав своє життя, залишає по собі незгасний слід. Нехай його душа спочиває з миром, а ми, живі, продовжимо його справу, збудувавши ту Україну, за яку він боровся. Його приклад – це наша спільна сила, що надихає нас до боротьби та перемоги. Слава Україні! Слава Герою!