Історія капелана з Гощі – це яскравий приклад того, як людина, не маючи безпосереднього бойового досвіду, знаходить у собі сили та бажання допомагати Батьківщині у найскладніші часи. Його шлях до передової та участь у відбудові звільненого Херсона свідчать про глибоке усвідомлення свого обов’язку та прагнення бути корисним суспільству. З перших днів повномасштабного вторгнення, коли Україна зіткнулася з жорстокою агресією, цей капелан, маючи за плечима вищу та богословську освіту, прийняв рішення стати на захист держави. Він звернувся до військкомату, демонструючи готовність служити, незалежно від формату. Його слова про те, що “не кожен чоловік – воїн, але кожен може зробити свій внесок”, надихають і підкреслюють важливість будь-якої допомоги, будь то пряма участь у бойових діях чи підтримка з тилу. Навіть якщо людина не тримає зброю в руках, її внесок може бути неоціненним. Капелан активно бере участь не лише у духовній підтримці військових на передовій, але й у відновлювальних роботах на деокупованих територіях. Його присутність у Херсоні, місті, яке зазнало значних руйнувань, є символом надії та відродження. Він показує, що навіть у найважчих умовах, коли країна бореться за своє виживання, є місце для співчуття, допомоги та відбудови. Його діяльність є прикладом служіння, що виходить за межі традиційних уявлень про роль священнослужителя, демонструючи універсальну цінність допомоги та підтримки в часи національної кризи. Ця історія надихає, адже вона показує, як освічена людина, керуючись своїми переконаннями, знаходить можливості бути максимально корисною своїй країні, навіть за межами поля бою.