Історія життя Олега Миколайовича Ковальова, який віддав своє життя за Україну, є прикладом мужності, відданості та любові до ближнього. Народившись 30 вересня 1967 року в селі Первомайськ Ямпільського району, Олег рано втратив матір. Його та брата виховувала бабуся, а доросле життя розпочалося з раннього працевлаштування до місцевого колгоспу, аби допомогти родині.

Строкову армійську службу Олег Миколайович проходив у Польщі, де командував танком. Повернувшись в Україну, він працював на Чернігівщині на різних посадах, від токаря до охоронця. Однак, любов до рідного краю та родини покликала його назад на Ямпільщину, де він провів більшу частину свого життя у селі Воздвиженське. Там Олег працював на місцевому сільгосппідприємстві, а у вільний час захоплювався бджільництвом, маючи власну пасіку. Він був справжнім господарем, любив тварин і дбав про своє господарство.

Олег Миколайович запам’ятався всім як спокійна, добра, щедра, співчутлива та працьовита людина. Він завжди намагався вирішувати будь-які питання мирно, нікого не ображаючи. Кілька років тому доля звела його з коханою жінкою, Людмилою. За її словами, їхні стосунки були сповнені взаємної поваги та підтримки. Олег Миколайович одразу ж прийняв її донечку та 5-річну онучку як рідних. Відправляючись на військову службу, він тепло обійняв дружину, сказавши: «Пожили з тобою зовсім трошки… Бог дав – Бог взяв».

У січні 2023 року Олег Ковальов став на захист України. Він служив на Покровському напрямку як стрілець-снайпер, обравши позивний «Дід» через свій вік. Під час коротких розмов з рідними він ніколи не говорив про війну, натомість цікавився їхніми домашніми справами. Найзаповітнішою його мрією було повернення додому після Перемоги. Влітку 2024 року, після кількох контузій та погіршення здоров’я, Олег Миколайович був переведений на посаду помічника гранатометника. Його стан неухильно погіршувався, і зрештою, він був змушений залишити свою військову частину та побратимів, за якими дуже сумував. «Якщо помру, так тільки з побратимами поряд хочу лежати», – казав він дружині, і ці слова виявилися пророчими.

Після повернення з фронту Олег Ковальов працював у Шосткинському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Останні дні свого життя він провів у Київському військовому госпіталі, де проходив лікування. Дружина Людмила майже весь час була поруч. Коли вона на кілька днів поїхала додому, він самостійно ходив, розмовляв і навіть посміхався. Проте, невдовзі після її повернення, вона побачила чоловіка в реанімації – важка, невиліковна хвороба далася взнаки. Серце Захисника перестало битися 22 жовтня. Символічно, що траурна церемонія прощання призначена на 24 жовтня, день, коли кілька років тому Олег і Людмила одружилися. Слова Героя: «Бог дав – Бог взяв» і «Якщо помру, так тільки з побратимами поряд хочу лежати»…

Низько вклоняємось нашому земляку, який наближав Перемогу рідної Батьківщини! Вічна шана і вічна вдячність!

#Сумщина #Україна #новини #Шостка #Shostka #Ukraine #Sumschina #UA #news