Кодимська громада з глибоким сумом попрощалася із загиблим на полі бою Героєм Владиславом Капустою.

Сьогодні, 4 липня 2026 року, село Лабушне проводжало у вічність свого захисника, якому було лише двадцять шість. Зустрічали його живим коридором, схиляючи голови й стаючи на коліна, щоб віддати останню шану.

Прощання розпочалося в рідній хаті Владислава, де родина приймала слова підтримки від сусідів і друзів. Згодом у центрі села відбулася громадянська панахида.

Слово взяли заступник міського голови Вадим Гальчинський, староста села Руслан Хілобок, офіцер РТЦК та СП Тетяна Грініч, побратими Владислава по зброї та ієромонах, настоятель церкви Святого Архістратига Божого Михаїла ПЦУ отець Нестор. Усі вони згадували Влада як надзвичайно світлу людину — не тому, що він загинув, а тому, що саме таким був за життя.

Владислав мав найкращі людські якості. Досягнувши двадцяти років, вступив до лав Збройних сил України. Був сміливим і рішучим, завжди знаходив вихід із найскладніших ситуацій, коли інші втрачали надію. Для побратимів він був надійним плечем, прикладом мужності й сили духу навіть для старших. Хоча не мав офіцерського звання, його поведінка і характер могли бути взірцем і для командирів. Владислав любив свою родину, ніжно ставився до матері й батька, родини, дівчини, яка його чекала і з якою вони планували побратися.

Його смерть стала страшною трагедією. Це жахлива втрата для сім’ї, громади і всієї України. Щирі співчуття, усім, хто любив, знав і чекав Влада з цієї битви, яка є праведною боротьбою України проти російського загарбника.

Похоронна процесія рушила селом до кладовища.

Все частіше за трунами героїв ідуть матері, які вже втратили своїх синів раніше. Вони йдуть, несучи в серці пам’ять про власних дітей, і кожне нове поховання стає для них ніби другим, третім, десятим прощанням. Вони знову зустрічають і проводжають — не лише чужого сина, а й свого, якого вже колись віддали небесам. У цьому страшному колі втрат вони стають мовчазними свідками того, як Україна платить найвищу ціну за свободу.

Після трикратного салюту, жменьки землі, кинутої на труну за християнським звичаєм, Владислава Капусти не стало на землі. Але залишилася світла пам’ять, і небеса, які прийняли його чисту, молоду душу.

Тож закарбуємо, громадо, у серці ім’я героя:

ВЛАДИСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ КАПУСТА

Старший сержант, старший технік першого відділення застосування ударних безпілотних авіаційних комплексів авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України, вірно виконуючи військову присягу, загинув при виконанні службових обов’язків

09.02.2000 – 27.06.2026

Вічний спомин і незгасима пам’ять Герою Владиславу!