Кожен із них – це не просто ім’я, це окрема історія, окрема доля, в якій відбилася трагедія цілої країни. Але водночас – це історії незламної сили духу, гідності, глибокої любові до ближнього і до рідної Батьківщини. У ці складні часи важливо пам’ятати, якою ціною здобувається наша свобода та незалежність. Саме тому вшанування пам’яті героїв має особливе значення для кожного українця. Сьогодні, 26 червня 2025 року, у Котельві відбулася зворушлива подія: відкрито меморіальні дошки полеглим воїнам, які віддали найцінніше – своє життя – за світле майбутнє та суверенітет України. Ці меморіальні дошки стали частиною величного меморіального комплексу на території Котелевського ліцею №1, де вже вшановані шестеро загиблих випускників цього навчального закладу. Ця ініціатива є важливим кроком для збереження національної пам’яті та виховання майбутніх поколінь. На церемонії були присутні рідні, близькі, побратими та представники громади, які прийшли віддати шану тим, хто навічно залишився в строю. Кожне ім’я, викарбуване на граніті, є символом мужності та самопожертви.🇺🇦 ОЛЬГА ТАРАН: Захисниця Маріуполя, яка віддала життя заради інших.На фронт Ольга пішла за покликом серця ще у 2015 році, присвятивши своє життя служінню Батьківщині. Протягом майже семи років служби вона обіймала різні відповідальні посади: була фельдшером танкового батальйону, фельдшером польового вузла зв’язку, бойовим медиком медичної роти, а також виконуючою обов’язки начальника медичного пункту танкового батальйону. Ольга мужньо обороняла Маріуполь, перебуваючи в епіцентрі запеклих боїв на заводі «Азовмаш». Вона загинула 12 квітня 2022 року під час мінометного обстрілу, виконуючи свій святий обов’язок – надаючи допомогу пораненому військовому. За безстрашність та героїзм Ольга Таран Указом Президента України у квітні 2021 року нагороджена медаллю «За врятоване життя». Раніше вона була відзначена Міністерством оборони України «За зразкову службу», медаллю «Ветеран війни» та відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Посмертно її подвиг був відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Почесне право відкрити меморіальну дошку Захисниці було надано її батькам – Валентині Петрівні та Олександру Івановичу.🇺🇦 МИХАЙЛО БІЛОНІГ: 21-річний лейтенант, який з дитинства мріяв стати військовим.В такому молодому віці Михайло вже був командиром 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти, 1 десантно-штурмового батальйону 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Омріяну професію військового він здобув в Одеській військовій академії, демонструючи відданість своїй мрії. Михайло загинув під час виконання бойового завдання 22 серпня 2024 року, назавжди залишившись у пам’яті побратимів та рідних. За особисту мужність та відвагу він був нагороджений відзнакою командувача десантно-штурмових військ ЗСУ – нагрудним знаком «Завжди перші». За особливі заслуги в захисті суверенітету та територіальної цілісності України Михайло Білоніг посмертно відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Меморіальну дошку сину відкрили його батьки — Віталій Михайлович та Лариса Михайлівна, висловлюючи безмежну гордість за свого героя.🇺🇦 ВІТАЛІЙ КРАМАРЕНКО: Герой, який безмежно любив рідну землю та пройшов пекло Авдіївки.Ще в перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році Віталій добровільно став до лав Збройних Сил України, адже мав значний досвід участі в АТО у 2014-2015 роках, а також пройшов строкову службу в армії. Він відчув на собі не одну гарячу точку фронту, серед найзапекліших стала битва за Авдіївку, де отримав поранення. Та після проходження реабілітації, незважаючи на труднощі, він знову повернувся на фронт до своїх бойових побратимів, демонструючи незламний дух. 25 жовтня 2024 року неподалік Покровська на Донеччині Віталій загинув, віддавши своє життя за Україну. За свою мужність, героїзм та самовідданість в умовах бойових дій він був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України та почесною відзнакою «За оборону Авдіївки». Посмертно його подвиг відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Почесне право відкрити меморіальну дошку татові було надано його дітям — Івану та Анастасії.Нехай ці меморіальні дошки у Котельві будуть вічним нагадуванням для нинішніх і майбутніх поколінь про те, якою дорогою ціною – ціною життя наших захисників – здобувається свобода і незалежність нашої держави України. Вшанування цих імен – це наш священний обов’язок.🕯Світла пам’ять Героям і вічна їм Слава!