«Кожного дня молюся Богові та не втрачаю надію побачити свого сина живим». Як у Власівці Кегичівської громади мати чекає єдиного сина з війни.

Читачі нашої сторінки знайомі з Валентиною Юхимівною ГОЛОЛОБОВОЮ. Ми писали про неї та публікували відео, де жінка зі сльозами на очах передає кошти для пошиття одягу військовим та згадує свого зниклого безвісти сина Михайла.

Напередодні Дня матері ми зустрілися з Валентиною Юхимівною, щоб підтримати її, поспілкуватися та розказати про цю сільську жінку – трудівницю, яка, чекаючи звістки про сина, багато своєї праці, часу і коштів віддає на допомогу військовим.

На сільському подвір’ї чисто, охайно, ростуть квіти, суниця, дружними рядками зеленіє розсада. Валентина Юхимівна запрошує нас у хату, у головну кімнату, де під намоленими образами численні фото її Михайла.

✅ Добрий день, Валентино Юхимівно! Розкажіть нам про себе, ви корінна власівка?

? Добрий день. Ні, я родом з села Сопачів Рівненської області. У Власівку приїхала у 1982 році у пошуках роботи. Синові тоді було 7 років. Влаштувалася дояркою у місцевий колгосп. Жили, трудилися, вибудовували життя на новому місці. Так і стала для нас Власівка рідною. У колгоспі працювала до його ліквідації. Потім ще 5 років треба було чекати на пенсію, роботи не було. То виживали як більшість людей у нашому селі – садили великий огород, тримали корів, свиней, багато птиці. Думала піду на пенсію і будемо жити спокійно. Та і в страшному сні мені не снилася війна, яка прийшла на нашу землю…..

✅ Валентино Юхимівно, коли ваш син Михайло був призваний на військову службу?

? Що таке війна наша родина знала ще до початку повномасштабного вторгнення. Михайло досвідчений воїн, адже був учасником АТО/ООС. Тоді, дякувати Богові, повернувся живим і неушкодженим. Йому, як людині з військовим досвідом, повістка прийшла одному з перших. Ховатися і ухилятися не став. Служив у 60 – ій кремій механізованій Інгулецькій бригаді.

✅ Коли ви втратили зв’язок з сином?

? Востаннє ми говорили 12 квітня 2023 року, а наступного Дня, не дочекавшись дзвінка, почала дзвонити сама, та відповіді не було. Так з 13 квітня 2023 року почався для мене тривожний період очікування бодай якоїсь звістки про мого єдиного сина.
Немає такого дня, щоб я не думала про нього, не розмовляла з ним подумки, не молилася Богові про його повернення. Як же нестерпно боляче обіймати рідну дитину тільки у снах! Від гірких думок рятуюся щоденною працею, постійно допомагаю нашим Захисникам і Захисницям: передаю кошти побратимам сина у його бригаду, готую різноманітні страви, які передаю з волонтерами на фронт, допомагаю коштами нашим дівчатам, які шиють військовий одяг. Завжди думаю про те, що може і моєму синові допоможе якась добра людина.

✅ Чи пробували ви шукати сина?

– Звісно. Я навіть їздила на зустріч з його побратимами. Зверталися у різні громадські організації та фонди, в тому числі, у Червоний Хрест. У пошуках мені допомагає племінниця Альона.

✅ Чи вдалося отримати хоч якісь дані про Михайла?

? На жаль, перевірених і підтверджених ніяких. Проте є одна звістка, яка дає надію. До племінниці Альони надійшов дзвінок від невідомого. Він назвав лише своє ім’я, але попросив не з’ясовувати його особу, сказав, що Михайло ГОЛОЛОБОВ живий і знаходиться у полоні у колонії №32 на окупованій Донеччині у м. Макіївка.

Всіі спроби зв’язатися з адміністрацією колонії і підтвердити факт перебування Михайла результату не дали. Та серце моє відчуває, що Михайло живий. Молюся за нього і за всіх наших воїнів Господу. Віддала б усе, що маю, аби тільки пригорнути свою рідну дитину до серця.

?Нехай же милостивий Господь почує голоси жінок – матерів, які чекають звістки про своїх безвісти зниклих дітей. Хай живими повертаються у рідні домівки наші Герої – захисники!