День за днем, місяць за місяцем, ми продовжуємо вшановувати всіх, хто віддав своє життя за Україну. Їхній подвиг і їхні страждання є невід’ємною частиною нашої національної ідентичності. Це не лише сухі статистичні дані, а сотні тисяч особистих трагедій, розбитих родин та нездійснених мрій. Кожна людина, яка загинула, залишає після себе порожнечу, що ніколи не буде заповнена, це біль, що відлунює у серцях мільйонів українців. Українські воїни, які пожертвували собою, стали прикладом незламної мужності та самовідданості. Вони боролися за наше майбутнє, за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі. Їхня пам’ять, як і пам’ять загиблих цивільних, є нашим священним обов’язком.

Крім військових, величезні втрати понесло і мирне населення, що стало об’єктом агресії. Діти, жінки, літні люди, які загинули під час обстрілів, бомбардувань, або були вбиті окупантами, не мали жодного стосунку до бойових дій. Їхня смерть – це жахливий злочин проти людяності, який ніколи не буде пробачений і забутий. Вшанування пам’яті загиблих цивільних жертв цієї війни має стати попередженням для всього світу про наслідки неконтрольованої агресії та терору. Україна продовжує фіксувати кожен випадок, ретельно документуючи всі злочини, щоб притягнути винних до найвищої відповідальності.

Ця війна змінила кожного українця, залишивши глибокий слід у душі нації. Але вона також продемонструвала неймовірну стійкість, єдність та незламність духу. Коли ми згадуємо полеглих, ми не лише сумуємо, а й черпаємо силу для продовження боротьби. Ми об’єднуємося навколо ідеї справедливості та неминучої перемоги, розуміючи, що кожен день – це крок до справедливого миру, який має бути завойований такою дорогою ціною. Наша колективна пам’ять є фундаментом для майбутніх поколінь, нагадуванням про те, що свобода не дається задарма і її потрібно цінувати.

Важливо, щоб пам’ять про тих, хто віддав життя, була живою не лише у хвилинах мовчання, а й у наших повсякденних діях, у прагненні відбудувати країну, у всебічній підтримці тих, хто продовжує боронити Україну на передовій. Кожен внесок, кожен крок на шляху до відновлення – це глибока шана тим, хто віддав своє життя. Ми зобов’язані зберегти історію цієї війни, щоб вона стала уроком для світу, щоб подібні трагедії ніколи більше не повторилися. Наше колективне вшанування пам’яті загиблих – це наша зброя проти забуття, проти спроб переписати історію та применшити масштаби злочинів. Україна ніколи не забуде своїх синів та дочок, які полягли за її майбутнє. Їхні імена викарбовані в серці нації назавжди. Вічна слава і пам’ять!