Колись усе було не так…
Колись ріс у бабусі на городі, мак…
І ми пили той мак із маківок…
А з маківок робили казанок…
Пекла бабуся з маком пироги…
І не були ми наркомани й вороги.

А понад краєм, зовсім по межі…
Не заступаючи закону рубежі…
Росли, як пальми, конопЕль рядочки…
Бабуся з них робила мотузОчки…
Насіння віддавала на олію…
Від пахощів якої й досі млію.

Старезна груша поперЕк зігнула…
Стара стара, а цвіт таки вдягнула…
З під цвіту народилися грушки…
Під грушею, вмотавшись в пелюшки…
Тулилась кукурудза в качанах…
Яка кипіла потім в казанах.

Серед городу – дині, як копиці…
На низ – капуста в ряд, без попелиці…
Вуздики між рядами, й паничі…
І матіоли, що цвіли вночі…
Під вербами великий кущ калини…
А через балку – двір баби Килини.

Сиділа баба у “платку” картатім…
В рясній спідниці, в фартусі строкатім…
На плетеному стільчику з лози…
А коло баби грілись гарбузи…
І баба з гарбузами гріла кості…
Напроти сонця, в час жаркої млості.

Стара баба Килина все бурчала…
На нас малих час вІд часу кричала…
Що ми непосидючі і крикливі…
А ми малі були, безгрішні ще, щасливі…
Тулились до рідненької бабусі…
І не свербіло нам тоді і в вусі.

Бабуся в пелену ховала нас від світу…
Учила жити, не по алфавіту…
Прості борщі варила, без дієти…
Їй нІколи було вчитись естЕти…
Любили нас малих так, як уміла…
Ми підростАли, а вона старіла.

Колись великі, всі були дерева…
В річці вода прозоро-кришталева…
Бабуся в накрохмаленій хустині…
Колись було… Того немає нині…
Колись… Колись усе було не так…
Колись ріс, у бабусі на городі, мак.

Галина Момот