💔 Коли рідне Берестове Бахмутського району опинилося під нещадними обстрілами, що стали абсолютно нестерпними, родина Сердюків ухвалила надзвичайно важке, але єдино можливе рішення. Вони випустили свою корову на волю, відчинили двері сараю, де утримували поросят, і, прихопивши лише найнеобхідніші документи та речі, вирушили в невідомість. Всього через три дні після їхнього від’їзду, їхній дім, що був свідком багатьох щасливих моментів, був повністю зруйнований. Ця родина переселенців змушена була залишити все.🎙️ Наталія Вікторівна Сердюк розповідає, що до звуків вибухів вони звикли ще з 2014 року, адже їхнє село розташоване поруч з Попасною. Після певного періоду відносного затишшя, з початком повномасштабного вторгнення бойові дії набули нової, жахливої інтенсивності. Коли ж будинок їхніх односельців, розташований лише за кілька вулиць, був повністю знищений, вони остаточно вирішили, що евакуація є неминучою. Це стало переломним моментом для їхньої родини переселенців.👩‍⚕️ За фахом Наталія Сердюк — ветеринарний лікар, яка довгі роки працювала у тваринництві. Її чоловік, Григорій Володимирович, трудився на Водоканалі. Доля змусила цих працьовитих людей шукати новий шлях.📍 Дейкалівку, що на Полтавщині, родина переселенців Сердюків обрала за порадою добрих знайомих. Цікаво, що до цього села вже переїхали і їхні родичі, що додало їм трохи впевненості у правильності вибору. Дорослі дочки родини вирішили зупинитися у Полтаві, адже молодим людям вкрай важливо знайти роботу за фахом та будувати своє майбутнє.🏚️ Місцеві жителі Дейкалівки надзвичайно швидко знайшли будиночок для Наталії та Григорія Сердюків, проте він потребував капітального ремонту, так само як і господарські споруди. Місцева громада проявила неймовірну солідарність та підтримку. Односельці допомагали, чим могли: приносили продукти, необхідні речі, постільну білизну та одяг, адже подружжя приїхало майже з порожніми руками. Ця підтримка була життєво важливою для родини внутрішньо переміщених осіб.🙌 Постійна і всебічна допомога надходила від місцевих мешканців, Наталії Карпець та Сергія Шевченка, які стали для Сердюків справжніми ангелами-охоронцями. Сергій, зокрема, привіз будівельні матеріали, допоміг з ремонтом і навіть купив поросят, щоб родина могла розпочати нове життя, зайнявшись сільським господарством. Така турбота є прикладом справжньої української єдності. Це свідчить про глибоке розуміння потреб українських переселенців.🛠️ Григорій Володимирович, як і його дружина, ще не пенсійного віку, і тому активно береться за будь-яку роботу, що приносить дохід. Вони не звикли сидіти без діла і прагнуть якнайшвидше стати на ноги на новому місці, докладаючи всіх зусиль для відновлення свого звичного життя.🏡 Наталія Вікторівна ділиться своїми почуттями, розповідаючи, що на новому місці вони вже обжилися і планують тут залишатися. Проте, незважаючи на це, бувають моменти, коли душа прагне хоч на хвилинку повернутися до рідного села, де промайнула їхня перша половина життя, де залишилися спогади про мирні часи. Але поки що ця мрія для них — нездійсненна. Їхня історія переселенців – це історія про виживання та надію.📸 У хвилини такої ностальгії, коли серце щемить від спогадів, чоловік та дружина беруться за перегляд дорогих серцю світлин зі свого Берестового — коли їхня домівка ще була цілою, вони — щасливі, а клятий окупант не ступив своїми брудними чоботьми на українську землю. Ці фотографії – єдине, що залишилося від минулого життя родини ВПО. Вони слугують нагадуванням про те, що мирне життя обов’язково повернеться.