Дата: 11.07.2025 09:43

Кількість переглядів: 9

КОМУНІКАЦІЙНА РАМКА
стосовно Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері релігійних організацій»

20 серпня 2024 року Верховна Рада України ухвалила важливий Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері релігійних організацій» (далі – Закон). Це рішення підтримали 265 народних обранців у другому читанні, що свідчить про значну підтримку ініціативи щодо посилення національної безпеки. Основною метою Закону є заборона діяльності релігійних організацій, що є ідеологічним продовженням держави-агресора, адже Російська православна церква (РПЦ) відкрито підтримує агресію та воєнні злочини.

Міжнародна спільнота також засудила діяльність РПЦ. Так, Парламентська асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2540 (2024) оперативно засудила дії РПЦ, а Парламент Естонії визнав її терористичною організацією. Це підкреслює глобальне розуміння деструктивного характеру діяльності РПЦ. Згідно з новим Законом, релігійні організації, які мають зв’язок з РПЦ, зобов’язані вийти з її складу. Процедура такого виходу чітко прописана та надає широкі можливості для реорганізації.

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) відповідає за встановлення факту входження тієї чи іншої релігійної організації до складу РПЦ. Якщо такий факт підтверджується, ДЕСС надсилає припис із вимогою розірвати зв’язки. Наприклад, якщо представники релігійної організації входять до керівних органів РПЦ (Синоду, Архієрейського Собору тощо), припис вимагатиме їхнього виходу з цих органів та надання відповідних доказів. У разі виконання припису, положення Закону щодо недопущення діяльності афілійованих з РПЦ організацій не застосовуватимуться.

Важливо зазначити, що релігієзнавча експертиза, проведена ДЕСС на початку 2023 року, підтвердила, що Українська православна церква (УПЦ) є частиною РПЦ. Однак це не означає автоматичну заборону УПЦ. Закон чітко розрізняє діяльність іноземної релігійної організації (РПЦ, центр якої знаходиться в країні-агресорі) та афілійованих з нею організацій в Україні. До останніх застосовується процедура виходу зі складу РПЦ після отримання припису.

Якщо релігійна організація відмовляється виконати припис, ДЕСС має право звернутися до суду, і лише суд, у відповідності до демократичних принципів, вирішуватиме питання про припинення її діяльності. Деякі коментатори хибно стверджують, що Закон фактично забороняє УПЦ, оскільки вона не зможе виконати вимогу щодо згадки у Статуті РПЦ про входження УПЦ до її складу. Проте такі твердження виникають через неуважне прочитання Закону. Закон передбачає, що відповідне положення не застосовується, якщо особи, які входять до керівних органів РПЦ, публічно заявляють про свій вихід та розривають зв’язок із цією церквою.

ДЕСС ще 1 червня 2023 року надала ієрархам УПЦ роз’яснення щодо кроків, які можна вжити, щоб не вважатися частиною РПЦ. Серед рекомендацій були:

• оприлюднити офіційний документ про вихід УПЦ з усіма її підрозділами зі складу РПЦ;
• архієреям та клірикам УПЦ, що входять до єпископату чи синодальних установ РПЦ, надіслати та оприлюднити заяви про вихід;
• офіційно повідомити помісні православні церкви про вихід УПЦ зі складу РПЦ.

Україна не вимагає від УПЦ зміни віровчення, літургійних практик чи мови богослужіння. Єдина вимога Закону – вийти зі складу РПЦ, яка бере участь у війні проти України, підриваючи конституційний лад. Історичні приклади, такі як перейменування Англіканської церкви в США на Протестантську єпископальну церкву задля розриву зв’язків з ворожою державою, підтверджують обґрунтованість таких кроків.

Українська влада має всі підстави для обмеження підривної діяльності РПЦ, так само як європейські країни обмежують певні релігійні прояви для захисту суспільної безпеки. Закон служить легітимній меті – недопущенню ворожої діяльності РПЦ на території України. РПЦ стала запеклим ворогом не тільки української державності, а й релігійної свободи, виправдовуючи вбивства священників та руйнування культових споруд. На тимчасово окупованих територіях окупанти дозволяють діяти лише РПЦ, захоплюючи чужі храми.

Цей Закон є необхідним для демократичного суспільства, оскільки захищає конституційний лад, громадську безпеку та основоположні свободи. Він реалізується найменш обтяжливим способом, дотримуючись демократичної процедури, і не створює тягаря для совісті віруючих, адже підпорядкування Московському патріархату не є складовою православного вчення.

Закон не спрямований на заборону будь-якої церкви в Україні, а лише не допускає підпорядкування українських релігійних організацій центрам, що прагнуть знищити українську державність та ідентичність. Наприклад, Старообрядницька та Істинно-Православна церкви вже розірвали зв’язки з центрами у країні-агресорі.

Україна завжди пишалася своїми досягненнями у сфері релігійної свободи. Однак російське вторгнення змусило країну захищатися від зловживань та маніпуляцій релігією. Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦРО) ще у квітні 2024 року заявила, що жодна організація, центр якої знаходиться в державі-агресорі, не може діяти в Україні. У серпні 2024 року члени ВРЦРО підтвердили свою підтримку курсу на духовну незалежність країни, підкресливши, що навіть в умовах війни релігійна свобода в Україні поважається.

Соціологічні опитування, зокрема дослідження Центру Разумкова, підтверджують існування свободи совісті в Україні: більшість респондентів вважають, що в Україні панує свобода совісті, а відносини між віруючими різних конфесій є нормальними. Лише 4% опитаних назвали їх конфліктними. Звіт Pew Research Center від березня 2024 року також свідчить, що показники України за індексом державних релігійних обмежень кращі не лише за пострадянські країни, а й за шість західноєвропейських демократій.

Отже, Закон не є забороною УПЦ. Він спрямований виключно на те, щоб релігійні організації в Україні не були підпорядковані РПЦ, яка відкрито проголосила «священну війну» проти України, загрожуючи національній безпеці та конституційному ладу. Цей крок є захистом суверенітету та релігійної свободи в державі.

« повернутися