Важлива справа, що привернула значну увагу, завершилася вироком суду: українка Марія Савоста та росіянка Олена Попова були засуджені до 18 та 24 років позбавлення волі відповідно. Їм інкриміновано вбивство Костянтина Нагайка, офіцера, який, за наявною інформацією, був причетний до кривавого удару по селу Гроза на Харківщині. Цей терористичний акт забрав життя 59 мирних жителів, спричинивши глибоку трагедію для України.

За матеріалами справи, 29-річний капітан Костянтин Нагайко, командир батареї дивізіону ракетної бригади, загинув у місті Шуя Іванівської області 30 грудня 2023 року. Ця подія стала продовженням низки розслідувань, пов’язаних із воєнними злочинами, що сколихнули міжнародну спільноту. Українські розвідувальні відомства одразу після інциденту повідомили про підрив цього офіцера, що опинився у критичному стані, наголошуючи на його безпосередній причетності до злочинів проти України.

Деталі слідства розкривають моторошну картину: Савоста, за версією правоохоронців, відправила Нагайку посилку. У ній, замаскований під “косметичний набір та інші предмети”, містився вибуховий пристрій. Цей так званий новорічний подарунок був переданий через Попову, яка залучила до цього процесу третіх осіб. Вони залишили пакунок на столі офіцера. Момент, коли Нагайко розкрив упаковку, став фатальним – пролунав вибух, що призвів до його миттєвої смерті.

Подібні розслідування воєнних злочинів та наступні вироки є важливим кроком у притягненні винних до відповідальності. Справа Нагайка підкреслює складність та багатогранність гібридної війни, де кожен злочин має свої наслідки, а правосуддя, хоч і повільно, але неминуче наздоганяє винних. Це також сигнал про те, що дії, спрямовані на терор мирного населення, не залишаться без відповіді. Вироки Марії Савості та Олені Поповій є знаковими у контексті притягнення до відповідальності осіб, пов’язаних із воєнними діями.

Трагедія у селі Гроза: контекст справи Нагайка

Нагадаємо, що 5 жовтня 2023 року російські війська здійснили ракетний удар по кафе в селі Гроза Харківської області. Ця подія стала однією з найжахливіших трагедій війни. У невеликому селі, де офіційно проживало лише 330 осіб, у момент атаки проходили поминки за військовослужбовцем ЗСУ, якого того дня перепоховали на місцевому цвинтарі. Цей цинічний удар забрав життя десятків невинних людей, які зібралися вшанувати пам’ять свого земляка. Кількість загиблих, як згодом підтвердилося, сягнула 59 людей, що зробило цю трагедію однією з наймасштабніших за кількістю жертв серед цивільного населення за весь період повномасштабного вторгнення. Згодом Служба безпеки України викрила двох навідників ракети “Іскандер”, яка була використана для обстрілу села. Ними виявилися місцеві жителі – 30-річний Володимир Мамон та його молодший брат 23-річний Дмитро Мамон. Обидва зрадники під час окупації регіону перейшли на бік ворога і згодом разом зі своїми сім’ями переїхали до Росії, де продовжували свою злочинну діяльність. Їхнє листування, що стало доказом у справі, пролило світло на підступність та цинізм їхніх дій.

Ця історія є ще одним нагадуванням про жахливі наслідки агресії та важливість боротьби за справедливість. Вироки, подібні до тих, що отримали Савоста та Попова, є частиною складного процесу встановлення правди та покарання за воєнні злочини, що є ключовим для відновлення справедливості в Україні.