У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 14057, який передбачає численні зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, регулювання особистих немайнових прав. Медійники та журналісти висловлюють занепокоєння, що цей документ може призвести до цензури, фактично заблокувати журналістські розслідування щодо корупції та суттєво ускладнити діяльність незалежних ЗМІ в Україні. Цей гучний законопроєкт, поданий до Верховної Ради 21 вересня, викликав значний резонанс у журналістській спільноті. Ми детальніше розбираємося, що не так з цим документом, кому він може бути вигідним, та чому засоби масової інформації висловлюють таке занепокоєння щодо його положень, які стосуються свободи слова та журналістської діяльності.

Ніяких статтей з критикою, якщо нема вироку суду

Згідно з проєктом, частина 2 статті 277 Цивільного кодексу України пропонує визначати інформацію як «недостовірну», якщо вона «порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено». Це означає, що будь-яка інформація, яка не підтверджена остаточним обвинувальним вироком суду, автоматично вважатиметься недостовірною. Журналісти-розслідувачі вважають, що це практично унеможливить викриття корупційних схем та зловживань високопосадовців. Адже часто саме журналістські розслідування стають першопричиною для початку офіційних перевірок. Багато резонансних справ, викритих журналістами, так і не завершуються вироками суду через різні обставини, але інформація про них мала суспільний інтерес. Юристи зазначають, що запропоновані зміни можуть посилити позиції осіб, які прагнуть уникнути відповідальності, використовуючи процедури спростування недостовірної інформації. Вони також підкреслюють, що мета журналістського розслідування — не звинувачувати, а інформувати суспільство про факти, що становлять суспільний інтерес, особливо коли йдеться про корупцію та порушення закону. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, однак, запевняє, що дотримання презумпції невинуватості не перешкоджає розслідуванням, а лише наголошує на необхідності законного доведення вини. Проте, на думку адвокатів, у законопроєкті відбувається підміна понять, що може надати фігурантам розслідувань додаткові підстави для судових позовів щодо спростування інформації, навіть якщо вона базується на суспільно значущих фактах.

«Оціночні судження» і право на відповідь

Ще одним тривожним аспектом законопроєкту є норми, що стосуються права на відповідь, спростування та компенсації за «оціночні судження». Згідно з інтерпретацією, наданою Інститутом масової інформації, будь-яка згадка про особу в медіа може надати їй право на відповідь, якщо вона вважає, що її «особисті права» були порушені. Це може призвести до ситуації, коли медіа перетворюються на платформи для будь-кого, хто був згаданий, навіть побіжно, що ставить під загрозу професійні стандарти журналістики та свободу слова. Також передбачається можливість вимагати компенсацію моральної шкоди за «оціночні судження», які «принижують честь, гідність чи репутацію», що може створювати додаткові перешкоди для журналістської діяльності та вільного висловлення думки. Це створює значні ризики для журналістики як професії, обмежуючи можливості для висвітлення суспільно важливих тем.

«Зливи» з чатів нардепів — табу

Стаття 306 законопроєкту запроваджує поняття «цифрової приватності», яке забороняє обробку даних щодо цифрового образу особи, її цифрових нотаток та кореспонденції без її згоди. Це означає, що поширення скріншотів приватних переписок, зокрема з робочих чатів народних депутатів, без дозволу автора стане забороненим. Суди отримають право блокувати сайти чи канали, які опублікують такі матеріали. Є припущення, що ця норма може бути спрямована на захист депутатів від публікацій їхніх приватних листувань, що може слугувати «щитом» від журналістських розслідувань, які базуються на такій інформації. Це створює прецедент, коли приватні переписки, навіть ті, що стосуються суспільно важливих питань чи ділової активності, можуть бути приховані від громадськості, що обмежує прозорість діяльності публічних осіб.

Право на забуття

Стаття 302-2 ЦК пропонує запровадити «право на забуття», яке дозволяє вимагати вилучення, знеособлення або припинення видачі посилань на інформацію, якщо вона є «недостовірною, неактуальною або втратила суспільний інтерес». Правозахисники попереджають, що терміни «неактуальність» та «втрата суспільного інтересу» є досить розмитими. Це може призвести до того, що люди, щодо яких поширювалася негативна, але суспільно важлива інформація (наприклад, про корупційні дії чи колабораціонізм), зможуть вимагати її видалення, що ускладнить громадський контроль та формування громадської думки. Такий механізм може бути використаний для «очищення» інформаційного поля особами, які прагнуть приховати свою минулу діяльність, що має суспільний інтерес, особливо в контексті боротьби з колабораціонізмом та корупцією.

Що кажуть у Верховній Раді

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук наголошує, що законопроєкт №14057 спрямований на «осучаснення» Цивільного кодексу України та розширення особистих прав громадян, а не на обмеження діяльності медіа. Він запевнив, що всі пункти документа не містять ризиків для свободи слова та журналістики. Попри ці запевнення, журналістська спільнота та правозахисні організації продовжують висловлювати серйозні побоювання щодо потенційних наслідків ухвалення законопроєкту, вказуючи на можливі обмеження свободи слова та журналістських розслідувань, що є критично важливим для демократичного суспільства.