Під час раптового українського наступу на територію Курської області минулого літа під контроль Збройних Сил України потрапило невелике містечко Суджа, яке має стратегічне значення завдяки розташуванню транзитної станції газопроводу. Крім того, українські військові утримували значну смугу сусідньої сільської місцевості, що включала кілька сіл. Цей наступ став одним із ключових епізодів військових дій, що демонструє здатність української армії діяти непередбачувано та ефективно. Протягом місяців бойові дії точилися навколо цивільних осіб, які опинилися у пастці, переживаючи обстріли, зокрема й з боку російських сил. Життя мирних жителів було вкрай складним.

Місцеве населення Курської області, яке залишилося у зонах, де відбувалися інтенсивні бойові дії, пережило надзвичайно сувору російську зиму, маючи вкрай обмежений доступ до опалення, медикаментів та інших життєво важливих речей. Людські історії свідчать про гуманітарну кризу, яка розгорнулася у прикордонних районах.

“Людей потрібно було евакуювати негайно”, — зазначила 47-річна Оксана Лободова, чия сестра змогла втекти із села Черкаське Порічне, що на Курщині. Проте їхня мати залишилася у сусідньому Руському Порічному, і зв’язок із нею було втрачено ще в серпні. “Як люди мали вижити? Сім місяців взимку, без води, без їжі, без ліків, без зв’язку, без електрики — хворі пенсіонери!” — з відчаєм додала Лободова, підкреслюючи жахливі умови, в яких опинилися мирні жителі.

Варто зазначити, що у Курській області багато мешканців мають родичів в Україні, що ускладнює їхнє сприйняття конфлікту. Для багатьох ця війна є не просто бойовими діями між державами, а “боротьбою сім’ї проти сім’ї”. “Вони б’ють своїх. Своїх сусідів. Половина наших родичів — українці”, — зауважила жінка, чиї родичі мешкають у Харкові. Вона також додала: “Слава Богу, що ми жінки — нас не можуть мобілізувати і змусити воювати одна проти одної”, що відображає особисту трагедію багатьох родин, роз’єднаних війною.

Цікаво, що 76-річна Любов Блащук, яка родом із Західної України, але переїхала до Суджі в 1986 році, поділилася своїми спогадами про “єдине” життя у радянські часи. Однак, попри особисту історію, вона повторювала типові наративи російської пропаганди, звинувачуючи розширення певних військових блоків у розв’язанні війни. Вона навіть назвала українців “жертвами пропаганди”, які звинувачують у конфлікті керівництво країни-агресора. “Гаразд. Нехай він винен. Але потрібно багато чого, щоб так перекрутити свідомість людей”, — цинічно наголосила жінка, демонструючи глибокий рівень дезінформації, який вплинув на її світогляд.

Проте, паралельно з цими поглядами, люди в Суджі розповідали про шанобливе ставлення з боку українських військ під час їхньої присутності у місті. Українські військові надавали медичну та іншу допомогу, що суперечило офіційним наративам. “Вони нас не чіпали. Ні російські, ні українські військові — вони воювали між собою, але ніхто не чіпав цивільних”, — додала Блащук, підкреслюючи, що особистий досвід не завжди корелюється з пропагандистськими заявами.

Інша мешканка міста, Ольга Новосьолова, згадала, як українські війська прибули до Суджі з таким привітанням:

“Доброго дня, слов’яни. Ми не шкодимо цивільним”.

За її словами, це були єдині слова.

“Але все одно це було напружено — було багато патрулів. Тебе могли зупинити чотири-п’ять разів, навіть якщо ти просто намагався кудись піти з собакою”.

Несподіване повернення російської армії в регіон викликало нове потрясіння. “Одного дня хтось постукав у мої двері, тож я вийшла назовні. Там стояли чоловіки — всі брудні, чорні, з червоними пов’язками на рукавах. Я просто стояла, потерла очі, повернулася і зачинила двері. Тоді я почула голос ззовні: “Вона не дуже рада нас бачити””, — розповідає Новосьолова, описуючи момент, який віддзеркалює загальну напругу та страх.

Багато мирних жителів Курської області висловлюють щире бажання закінчити війну. “Всі чекали — чекали, що певні політичні фігури покладуть цьому край, призведуть до миру”, — підкреслила Блащук, демонструючи надію на зовнішнє втручання для припинення конфлікту, що виснажує регіон.

Ситуація на Курщині: оперативні дані

Наприкінці червня головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський інформував, що на Курщині українські військові утримують контроль над 90 квадратними кілометрами території. За його словами, Курська операція ЗСУ відтягнула значні сили російських військових — майже 63 тисячі, а сумарно з північнокорейськими найманцями — близько 70 тисяч. Це мало вирішальне значення для послаблення тиску противника на основних напрямках та дозволило перегрупувати українські війська. Таким чином, взяття ворогом Покровська, анонсоване ще з вересня 2024 року, досі не відбулося, зокрема й завдяки успішному проведенню цієї стратегічної операції.

Також надходила інформація, що у Курській області був нейтралізований начальник військової поліції Суджанського району Олексій Жаров, який намагався затримати мародерів. Він відомий тим, що служив у Коренівському, а потім Глушківському та Суджанському районах, допомагаючи жителям прикордонних територій, що залишилися. Цей інцидент підкреслює складну криміногенну ситуацію в регіоні під час бойових дій.

Вас також можуть зацікавити новини: