Самогубство під час війни: глибинні психологічні механізми

Самогубство – це надзвичайно складне явище, яке рідко зводиться виключно до психічних розладів, наприклад, депресії. За словами провідного психіатра, це скоріше глибока екзистенційна трагедія, коли людина переживає інтенсивну внутрішню кризу, що призводить до мотивації завершити життя. Важливо розуміти, що клінічна депресія, попри поширену думку, є причиною лише невеликого відсотка самогубств. Психіатр зазначає, що частота самогубств, пов’язаних саме з тяжкою депресією, становить лише кілька відсотків від загальної кількості таких випадків. Це підкреслює багатофакторність причин, що стоять за суїцидальною поведінкою.

Парадокс воєнного часу: зниження кількості самогубств

Однією з найбільш вражаючих та парадоксальних тез є спостереження, що кількість самогубств у період війни не зростає, а навпаки – знижується. Це може здатися контрінтуїтивним, адже воєнний час супроводжується величезним стресом, втратами та невизначеністю. Однак психіатр пояснює це явище глибинними психологічними механізмами, що активізуються в умовах прямої загрози для життя. Коли щодня доводиться переживати стрес воєнного часу, а саме існування опиняється під загрозою, домінує найсильніший інстинкт – інстинкт виживання. У таких умовах людині просто «не до самознищення»; всі її сили та енергія спрямовуються на боротьбу за власне життя та життя близьких. Психіка мобілізується на протистояння зовнішнім загрозам, відсуваючи внутрішні кризи на другий план.

Теорія Фройда: Лібідо проти Мортідо в умовах війни

Цей феномен можна пояснити через психоаналітичну теорію Зигмунда Фройда, яка виділяє дві базові, протилежні сили, що впливають на людську поведінку: Лібідо та Мортідо. Лібідо – це потяг до життя, творення, розвитку, сексуальності. Мортідо, або Танатос, – це потяг до смерті, руйнування, агресії, самознищення. У мирний час, коли зовнішніх загроз значно менше, активізується «внутрішня тінь» людини – мортідо. Ця внутрішня руйнівна енергія може знаходити вихід у деструктивній поведінці або самознищенні. Проте у воєнний період ситуація кардинально змінюється. Всі внутрішні ресурси людини підпорядковуються першочерговій меті – виживанню. Це призводить до активації лібідо, потягу до життя, яке домінує над деструктивними імпульсами. Таким чином, у такі складні часи, як зараз, схильність до самогубств істотно зменшується. Це стосується виживання як популяції загалом, так і кожної особи зокрема.

Підсумовуючи, самогубство – це значно більше, ніж просто симптом хвороби; це прояв глибокої внутрішньої кризи. Однак під час війни людська психіка мобілізується, спрямовуючи всі свої сили на боротьбу за життя. Це є переконливим свідченням надзвичайної сили наших захисних механізмів та інстинкту виживання навіть у найтемніші та найскладніші часи.