Світла пам’ять, Василю: громада вшанувала Героя Василя Ткача🖤🖤🖤

Погідний день… Зазвичай, такий день спонукає до життя, радості, руху. Проте, у гірському Бубнищі панувала інша атмосфера. Квіти, сльози і важка тиша. Безмежна вдячність Герою Василю Ткачу. За його життя, сповнене любові, честі та відваги. За те, що був з нами. І залишиться назавжди в наших серцях.

Василь Ткач народився 31 січня 1992 року у великій та дружній родині. З дитинства він зростав в любові, був допитливим, чесним, світлим та щирим. Він знаходив радість у дрібницях. Але найбільшою цінністю для Василя була його родина. Рано втративши батьків, він взяв на себе відповідальність за молодших сестер. Самостійно піклувався про них, став їм підтримкою та захистом, замінивши батька й матір.

Здавалося, попереду звичайне життя: навчання, сім’я, робота, мрії. Однак, його шлях не був звичайним. Василь завжди вирізнявся особливим серцем, сповненим любові до рідних та близьких. Таким його пам’ятають вчителі та однокласники з Поляницької школи, де він навчався. Таким його бачила сім’я – сестри, брати, племінники, для яких ця втрата особливо болюча. Його сестра Діана Пилипів пише: «Наш Василь був не просто воїном. Він був серцем нашої родини, промінчиком світла у темряві. З дитинства він мав в собі доброту, що не потребує слів, і витривалість, сформовану в душі. Василь ніс світло миру, порозуміння та тепла. Він відчував біль іншого й завжди був поруч».

Василь Ткач загинув як герой, але для нас він назавжди залишиться Васильком, хлопчиком з ясними очима, який тримав за руку у важкі моменти та не давав впасти духом. Його доброта, відповідальність та велике серце є прикладом справжньої любові та самопожертви.

Попри м’яке серце, Василь був справжнім чоловіком – витриманим, дисциплінованим та вірним принципам. У всьому він був чесним та відданим. Його покликанням стала служба. Пройшовши всі етапи військової підготовки, він став командиром стрілецького відділення військової частини А7166. Відважний воїн, побратим, захисник рідної землі. Його поважали побратими та слухалися підлеглі. Але, навіть будучи командиром, він залишався Васильком – відкритим, добрим та справедливим. Він був світлом, і залишиться ним назавжди. Пам’ять про Василя Ткача житиме вічно.

Сотні людей – рідні, друзі, побратими та односельці – прийшли попрощатися з Героєм. Під час прощання отець Василь Дзяйло наголосив на цінності свободи та незалежності, за яку віддали життя Василь Ткач та інші воїни. Він закликав до милосердя та сили для українського народу на шляху до перемоги.

Від імені загиблого воїна звернувся отець Руслан Андрусишин: «Прощайте, мої рідні. Я завжди буду з вами у ваших серцях та молитвах. Бережіть одне одного, як я беріг вас. Пробачте, що не зміг повернутись…»

Воїна відспівали у храмі Святої Параскеви УГКЦ. Траурна процесія, під звуки військового оркестру, провела захисника до місця останнього спочинку. Пролунав Державний Гімн України та салютні постріли. Державний прапор України було передано сестрі Героя, Галині, як знак пошани та скорботи.

Василь Ткач назавжди залишиться символом незламності, гідності та жертовності. Його подвиг – це свідчення ціни свободи України. Вічна пам’ять. Слава Герою.🇺🇦🇺🇦🇺🇦