Олексій Лобанов: Історія Героя з Павлограда

Олексій Вікторович Лобанов народився 12 червня 1987 року в місті Павлоград, Дніпропетровської області. Він пройшов шлях від звичайного гірника до відважного захисника України, залишивши по собі світлу пам’ять та безцінний приклад мужності.

Життєвий шлях та професійний досвід

Після здобуття середньої освіти, Олексій отримав професію столяра у Західно-донбаському професійному ліцеї. Його хист до роботи з деревом дозволив йому розвинути деревообробку як додаткову професію. Однак, його основною діяльністю стала шахтарська праця. Близько 15 років Олексій Лобанов трудився на підземних горизонтах шахти «Самарська», де починав гірником, а згодом здобув кваліфікацію гірничоробітника очисного вибою (ГРОЗ).

Колега Олексія, з яким вони працювали в одній ланці, згадує: «Ми з Льохою були в одній ланці, разом тягнули секції. Він був роботящий, цілеспрямований, амбітний. Дуже грамотний. Іноді запальний, але справедливий. Відповідально ставився до виробничих завдань. Коли я став ГРОВом – допомагав, підказував, давав професійні поради. З ним ніколи не було сумно. Умів і працювати, і відпочивати гарно».

Друг та колега Роман додає: «Льоха був безвідмовною, щедрою людиною, готовий віддати останнє, примчати усім на допомогу. Окрім роботи на шахті, працював з деревом, майстерно укладав ламінат. Йому все давалося легко. Живчик, завжди з посмішкою. Ніколи не бачив його злим. І на війні тримався молодцем. Я спілкувався з його побратимами, і вони теж казали, що Льошка був душею компанії. Дуже радів, що знайшов свою половинку. Наче на крилах літав. Мріяв про спільних дітей з коханою. Багато планів було…»

Особисте життя та кохання

Хоча Олексій Лобанов мав кілька шлюбів, справжнє особисте щастя він знайшов вже під час війни. Він познайомився з жінкою, якій одразу запропонував одружитися. Його дружина, Інна, розповідає: «Я погодилася. Відчула, що це моя людина, що нам разом буде добре. Підкорив мене своєю відкритою, щирою душею. Він був золотим, у нього в руках все горіло. Гарно ставився до своїх рідних, любив свого сина і мого прийняв, як рідного. Ми довіряли одне одному і ділилися усім на світі…»

Шлях захисника України

Звання: сержант. Посада: головний сержант-командир танку 1-го екіпажу 2-го танкового взводу 4-ї танкової роти. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.

Рішення долучитися до лав Збройних Сил України далося Олексію непросто, але він став справжнім бійцем – мужнім та сміливим воїном. Отримав позивний «Дикий». У боях боронив Харківщину, Луганщину та Донеччину.

Побратим Володимир згадує: «Ми з Олексієм земляки. Разом починали службу. Пройшли підготовку на Житомирщині та потрапили до 25-ки, але в різні роти. Іноді наші шляхи пересікалися. Після учебки мали брати участь у контрнаступі на Бахмутському напрямку. У цей період жили поряд. Весь інший час виконували різні бойові завдання, хоча перебували на одних напрямках. Він був доброю людиною, завжди усім допомагав. Не терпів недомовленостей. Казав все, що думає, прямо та відверто. Ніколи не пасував перед труднощами, не відмовлявся від виконання бойових завдань».

Останній бій та вічна пам’ять

22 серпня 2024 року, поблизу села Новогродівка, Покровського району, під час повернення з бойового завдання, Олексій Лобанов та його побратими потрапили під ворожий обстріл. FPV-дрон атакував групу, а згодом мінометний обстріл росіян припав на медевак, який мав евакуювати поранених. Олексію вдалося надати допомогу та доставити до шпиталю в місті Дніпро, але отримані поранення та опіки були надто тяжкими. 27 серпня 2024 року серце захисника не витримало. Сержант Олексій Лобанов загинув.

Похований герой у місті Павлоград на кладовищі по вулиці Миколи Лисенка. Йому посмертно присвоєно орден «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України №880/2024 від 25 грудня 2024 р.).

Нагороджений також Медаллю 25-ї окремої повітрянодесантної «Січеславської» бригади ДШВ та нагрудним знаком «Ветеран війни – Учасник бойових дій».

#герої_павлоградці