Лозівська громада знову поринає у скорботу. Війна забирає найкращих синів України. Григор’єв Віталій Миколайович, 1975 року народження, віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. Його останні слова: «Колись ми обов’язково переможемо, але якою ціною…» назавжди закарбуються в нашій пам’яті.

Віталій народився в мальовничій Новоолександрівці, що на Харківщині. Згодом його родина переїхала до Лозової. Після закінчення 9 класів ЛЗОШ № 1, де Віталія запам’ятали скромним та доброзичливим, він продовжив навчання в Панютинському СПТУ № 56, здобувши професію тракториста. З великим задоволенням працював механізатором у рідному селі. З 2005 року Віталій Миколайович працював токарем на АТ «Лозівський ковальсько-механічний завод». Його цінували за професіоналізм та готовність допомогти. У вільний час Віталій любив рибалити.

Він був люблячим чоловіком та батьком. Разом з дружиною Наталією виховав сина Олега, який також став на захист України. Війна безжально обірвала щасливе життя родини. 2-го квітня 2022 року Віталій Григор’єв мобілізувався до війська. Як сапер, командир відділення, він займався встановленням фортифікацій та знешкодженням ворожих мін. Згодом, попри проблеми зі здоров’ям, став воїном-стрільцем – командиром відділення. Воював на важкому напрямку, брав полонених, ефективно виконував бойові завдання. На жаль, 25 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Терни, Донецької області, молодший сержант Григор’єв Віталій Миколайович загинув, захищаючи Україну.

Герой загинув у бою, зі зброєю в руках, під час безперервного ворожого штурму. Віталій Миколайович назавжди залишиться в нашій пам’яті справжнім патріотом, надійним побратимом та вірним сином України. Уклін та шана Герою! Вічна пам’ять! Він віддав життя за Україну. Героям слава! Вічна пам’ять! Слава Україні!