У Лохвицькій громаді провели в останню путь Захисника України Сергія Шевченка. Сьогодні небо, здавалося, плакало разом з усіма, хто прийшов віддати шану та провести в останню дорогу Героя. Краплі дощу змішувалися зі сльозами рідних, відчуттям важкої втрати, що назавжди залишиться в серцях близьких. Лохвиця схилила голову перед своїм Захисником, проводжаючи його живим коридором. Мешканці міста, вздовж усього траурного кортежу, виходили на узбіччя, ставали на коліна, висловлюючи свою скорботу та вдячність.

На кладовищі села Безсали відбувся багатолюдний мітинг-реквієм. Присутні мовчки стояли, стримуючи біль, хтось молився, хтось покладав квіти, розуміючи, що пішов той, хто мав би жити, мріяти, будувати, але віддав найдорожче – своє життя – заради України. Зі словами співчуття до присутніх звернулися перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко, староста Безсалівського старостинського округу Віталій Винник, директор Безсалівської ЗОШ Світлана Говоруха, однокласник В’ячеслав Леонов. Вони висловили глибокі співчуття родині загиблого: матері Людмилі Володимирівні, батькові Віталію Івановичу, дружині Ірині Петрівні, сестрам Надії та Валентині, усім близьким та рідним, які любили і поважали Сергія.

На його честь пролунав трикратний стрілецький салют. Лейтенант Сергій Кириченко з Миргородського РТЦК та СП передав дружині Захисника прапор України, який почесна варта урочисто зняла з домовини. Пам’ять про Сергія Шевченка назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та усієї громади. Його подвиг – це символ болю, гордості та обов’язку пам’ятати, не зрадити, не опустити руки.

Україна обов’язково переможе, бо має таких Героїв! Вічна пам’ять і вічна шана!