У 1953 році в простій заставнівській родині народилася чудова дівчинка, якій дали ім’я Марійка. Вона зростала розумною й допитливою, захоплювалася читанням казок, віршів та оповідань. Ще з дитинства вона мала тонке поетичне чуття, уважно вслухалася в ритм і мелодику слова, помічала красу природи й людських почуттів.

  Після закінчення школи Марійка почала писати власні вірші. Її перші поетичні спроби були надруковані в районній газеті «Прапор Перемоги». Вона невпинно працювала над собою, шліфувала майстерність, і незабаром її твори з’явилися й в обласних виданнях. Її талант був помічений і високо оцінений літературною спільнотою. 

   Проте доля розпорядилася так, що більшу частину життя Марійці довелося провести далеко від рідного дому й України. Та попри все, вона ніколи не забувала про свою Батьківщину. Любов до рідного краю, туга за ним, спогади про дитинство та молодість стали головними мотивами її поезії. Її вірші – це живий відгук душі, сповненої тепла, ніжності та щирості.

   Життя йшло своїм шляхом: Марійка вийшла заміж і народила трьох дітей. Донька Світлана нині проживає в США, Ірина – в Італії, а син Ігор мешкав на Буковині, у Глибоцькій громаді. Діти завжди пишалися своєю матір’ю, її силою духу та літературним талантом.

   Згодом Марійка тяжко захворіла, і її життя передчасно обірвалося. Але навіть у найважчі хвилини вона не припиняла писати, знаходячи розраду у віршах. Її поетичне слово було джерелом натхнення для багатьох, хто мав нагоду ознайомитися з її творчістю.

   У 2022 році її син Ігор героїчно загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Його подвиг став ще одним болючим випробуванням для родини. На гранітному пам’ятнику Героя викарбувані слова з вірша його матері – як символ незламності духу, любові до України та самопожертви в ім’я її майбутнього.

   Щоб вшанувати пам’ять матері, доньки Ірина та Світлана здійснили її заповітну мрію – у американському видавництві побачила світ перша й остання збірка поезій Марії Громко під назвою «Передчуття осені». До неї увійшли найкращі твори, написані в різні періоди її життя.

   Світла пам’ять про Марію Громко житиме в її віршах, які вона залишила нам у спадок, і в любові до рідного краю, що пронизує кожен її рядок. Її творчість назавжди залишиться джерелом натхнення для всіх, хто цінує справжнє поетичне слово.

МІСТО У ДОЩІ

Я покидала місто у дощі,

Я залишала твої вірні руки,

Непрохана сльоза застигла на щоці,

І серце защеміло від розлуки.    

           Розтанули туманно обриси землі,

             І світ не світ, а біле покривало,

           Прозорістю високість заспівала,

              І сонце задрімало на крилі.

            І я немов маленьке журавля,

          В стрімкому і невпинному летінні…

           А там, внизу, залишилась земля,

              І осені коричневе цвітіння.

             Марія Громко

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ПОЕТЕСИ М. ГРОМКО

Я гортаю пожовклі сторінки

Та читаю чудові вірші

Дуже сильної, гарної жінки

І так важко чомусь на душі

Дуже боляче знати і чути

Що її вже нема серед нас

І шепочуть тугою листочки

Що не час було їй, ще не час

І дивлюся я мов на долоні

Простяглася дорога життя

Затремтіли від болю аж скроні

Ось обрив, а ось небуття

Ні, так важко, так важко читати

Ці наповнені болем вірші

Ну чому ми не вмієм літати?

Як птахи, як ось ті журавлі

Ми б полинули піснею в небо

Ми б змахнули небесним крилом

Щоб зробити усе так,як треба

Щоб добро розділити із злом

Все пройде, промине…

Струть роки і години

Біль і трепіт весь наш на душі

Лиш залишаться вірші людини

                                          Що лишили свій слід на землі.

                                         Олександр Дрига

   Матеріал підготував Олександр Дрига.