Україна у війні: Посттравматичне зростання як шлях до відновлення та нової сили.

Війна в Україні триває вже понад десять років, ставлячи перед нами, українцями, серйозні виклики. Це випробування не лише для наших військових, які щодня ризикують життям, але й для всього українського суспільства. Водночас, війна – це каталізатор глибоких внутрішніх змін. Кожен ветеран, що повертається з фронту, приносить унікальний досвід, здобутий в надзвичайно складних умовах. Цей досвід може стати тягарем, що пригнічує, або точкою опори для подальшого зростання. У проєкті “Серце Азовсталі” ми обираємо другий шлях.

Посттравматичне зростання: Що це таке?

Посттравматичне зростання (ПТЗ) – це концепція, яка описує позитивні зміни, що відбуваються в особистості після пережитої травми. Це не заперечення болю, а визнання того, що через страждання можна знайти нові сенси, цілі та сили. Йдеться про те, як, незважаючи на жахи війни, знайти в собі сили для зцілення та розвитку.

У Сполучених Штатах Америки ця концепція активно впроваджується серед ветеранів завдяки фундації Boulder Crest Foundation. Вони використовують унікальний підхід: курс для ветеранів, розроблений самими ветеранами. Це не просто лікувальний протокол – це набагато глибше. Це про вибір, про рішення не залишатися в темряві, а перетворити біль на новий ресурс для росту. Це про те, як знайти себе у мирному житті, зберігаючи гідність та сенс.

Їхній підхід ґрунтується на принципі “рівний – рівному”, де ветерани допомагають один одному проходити шлях зцілення та зростання. Цей підхід демонструє, що підтримка та взаємодопомога можуть бути надзвичайно ефективними.

Ми віримо, що сила наших захисників полягає не лише в їхній мужності на полі бою, а й у здатності зцілюватися, розвиватися та ділитися цією силою з іншими. Саме тому одним з пріоритетних проєктів для “Серця Азовсталі” у 2025 році став проєкт посттравматичного зростання.

Принцип “рівний – рівному”: Ключ до успіху

Як вже згадувалося, у Boulder Crest Foundation з ветеранами працюють ветерани, а сама програма створена тими, хто пройшов через бойові дії. Це те, що ми називаємо “рівний – рівному”. Для посттравматичного зростання цей принцип має надзвичайне значення, адже він передбачає переосмислення власного досвіду, зокрема через взаємодію з тими, хто пройшов подібний шлях.

Такий підхід передбачає, що допомога та підтримка надаються не сторонніми психологами, які не мають досвіду війни, а тими, хто сам був на фронті, пережив втрати, поранення чи полон. Це люди, які говорять однією мовою, які розуміють без зайвих слів, що таке війна, що таке повернення додому. Тому така підтримка сприймається не як повчання, а як щира, глибока розмова на рівних. У цьому – сила взаємодії та розуміння.

В рамках цього підходу ветеран-ментор не виступає як “фахівець”, що лікує. Він – товариш по службі, який допомагає пройти шлях, який сам вже здолав. Ментор не дає готових рішень, але створює простір, де інша людина може знайти власні. Вони працюють разом, крок за кроком, через довіру, спільний досвід і взаємну повагу. Цей принцип дозволяє ветеранам відкритися та отримати підтримку без відчуття стигматизації.

У США, де Boulder Crest реалізує свою програму, ветерани самостійно створили структуру, яка базується саме на цьому принципі. Вони відійшли від медичного формату, натомість вибудували систему зцілення через спільноту. Їхній досвід надихає нас, бо він показує: справжнє зцілення приходить не лише ззовні, а зсередини – через довіру, спільність і підтримку. Взаємодія з побратимами дозволяє говорити про складні теми без страху бути незрозумілим.

Посттравматичне зростання – нова українська норма

Минулого року ми з робочою поїздкою відвідали США. Наша мета була ознайомитися з американськими ветеранськими організаціями, їхніми підходами та подивитися, який їхній досвід буде релевантним для України. І те, що роблять Boulder Crest нас вразило, і ми вирішили, що це має реалізовуватися і у нас.

Тож разом ми розпочали великий етап роботи, який уже сьогодні змінює українське бачення травми. У рамках спільного проєкту вже цього року ми відправили п’ятьох оборонців Маріуполя до США. Вони пройшли навчання за програмою ПТЗ та отримали сертифікати тренерів. Але ще важливіше – вони повернулися як носії досвіду, готові ділитися ним з іншими. Вони стануть менторами, амбасадорами, агентами змін. Ми бачимо їх як тих, хто прокладатиме нові дороги в роботі з ветеранами, військовими та навіть цивільними, які пережили війну.

Наша мета – не просто навчити. Ми хочемо створити рух. Ми віримо, що посттравматичне зростання може і має стати новою нормою для українського суспільства. Це не прив’язано до одного міністерства чи однієї структури. Це про всю Україну. Про наше колективне рішення – не зламатися, а стати сильнішими. Ми бачимо, як ця модель працює у США, і впевнені, що вона прекрасно приживеться у нас. Бо українці – це народ, здатний на зцілення і трансформацію. Народ, який не просто виживає, а здатний рости з власного болю.

Ми вже ведемо діалог із Міністерством ветеранів, Міністерством оборони. Наші відносини з ними дуже добрі, і ми сподіваємося на глибоку співпрацю. Але, знову ж, ми не обмежуємо себе рамками офіційних структур. Це має бути рух знизу. Рух рівних до рівних. Ми прагнемо, щоб ті, хто проходять курс, не лише допомагали іншим, а й відкривали для себе нові професійні горизонти. Щоб кожен ветеран, який пройде програму, мав змогу будувати нове життя на базі власного досвіду. Стати не жертвою обставин, а наставником для інших.

Посттравматичне зростання – це просте, але потужне усвідомлення: той, хто пережив пекло, володіє унікальним потенціалом. Не зламатися, не втекти, а повернутися до життя з новою місією – це і є справжня перемога. І кожен ветеран може стати джерелом сили, мотивації й натхнення для інших. Це можливо – ми бачимо це на прикладі багатьох наших героїв, і ми будемо продовжувати розширювати це коло.

Вірю, що посттравматичне зростання стане частиною не лише нашої ветеранської політики, а й культури загалом. Бо ми як нація можемо багато. І навіть із найтемнішого досвіду здатні винести світло.